<<
>>

§ 7. Державна регуляторна політика у сфері господарювання


Господарська діяльність являє собою складний процес, спрямований на економічний розвиток держави. Перехід України, як і інших держав колишнього Радянського Союзу, від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової позначився формуванням відповідного законодавства, необхідного для регулювання господарських відносин в умовах, наближених до ринкових.

Прийняття нових нормативних актів в таких умовах, природно, не позбавлено недоліків. Їх виправлення потребувало значної кількості змін та доповнень до вже введених у дію законів, постанов Уряду та інших нормативних актів.
З метою запобігання цих негативних явищ, упорядкування процедур прийняття нормативних актів Верховна Рада України 11 вересня 2003 року прийняла Закон “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” . В ньому державна регуляторна політика у сфері господарювання визначається як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
За цим Законом, регуляторна діяльність – це діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, територіальними громадами. А регуляторні органи – це Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів, Національний банк, інші державні та центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. До регуляторних органів належать також територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані організації, якщо вони відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.
Державна регуляторна політика має відповідати потрам господарювання. Такої відповідності неможливо досягти, якщо не додержуватись її найважливіших принципів. Ці принципи проголошені законом: доцільність, тобто обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; ефективність – досягнення максимально можливих позитивних результатів внаслідок дії регуляторного акта; збалансованість – забезпечення в регуляторній діяльності балансу інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави.
Досягнення мети регуляторного впливу на господарські відносини повинно забезпечуватися, за Законом, встановленням єдиного підходу до підготовки аналізу цього впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів. Для цього потрібно також здійснювати планування підготовки проектів регуляторних актів, оприлюднення цих проектів з метою одержання зауважень і пропозицій щодо їх вдосконалення; відстеження результативності регулятивних актів, їх систематизацію; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень цих актів у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які мають впроваджувати або виконувати їхні вимоги.
Плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів регуляторні органи затверджують на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року. Вони мають містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів.
Забезпечення реалізації державної регуляторної політики у сфері господарювання здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної регуляторної політики. До його повноважень належать: підготовка та подання пропозицій щодо формування та забезпечення здійснення державної регуляторної політики; узагальнення практики застосування відповідного законодавства; проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на погодження центральними органами виконавчої влади. Спеціально уповноважений центральний орган проводить їх аналіз на відповідність положенням цього Закону і приймає рішення про погодження проектів або про відмову в погодженні.
Проекти регуляторних актів, які розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню з відповідними територіальними органами спеціально уповноваженого органу.
Спеціально уповноважений орган здійснює також проведення експертиз проектів законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють господарські відносини та адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, надання розробникам цих проектів пропозицій про їх вдосконалення відповідно до принципів державної регуляторної політики; надання роз’яснень положень законодавства про державну регуляторну політику; вжиття в межах, встановлених законами України, заходів щодо захисту прав суб’єктів господарювання, порушених внаслідок дії регуляторних актів.
<< | >>
Источник: Невідомий. Господарське право України. 2006. 2006

Еще по теме § 7. Державна регуляторна політика у сфері господарювання:

  1. § 2. Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності
  2. Державна політика України у галузіохорони довкілля.
  3. Державна дивідендна політика.
  4. Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання.
  5. 55. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.
  6. 1.2.1. Учасники відносин у сфері господарювання
  7. § 1. Підстави виникнення майнових прав та майнових обов’язків у сфері господарювання. Цінні папери в господарській діяльності. Особливості корпоративних прав учасників суб’єктів господарювання
  8. 61.Комерційне посередництво у сфері господарювання.
  9. 4. Форми участі органів державної влади і місцевого самоврядування у сфері господарювання.
  10. Реєстр об’єктів державної власності, що використовуються у сфері господарювання.
  11. 2.Основні напрями та форми участі держави у сфері господарювання.
  12. § 1. Конкуренція у сфері господарювання
  13. § 3. Склад майна, що використовується у сфері господарювання
  14. 62.Відшкодування збитків у сфері господарювання.
  15. § 4. Відшкодування збитків у сфері господарювання
  16. § 4. Особливості правового статусу відокремлених підрозділів у сфері господарювання
  17. Тема 12Ціни та ціноутворення в сфері господарювання
  18. Розділ V. Відповідальність за порушення у сфері господарювання
  19. Глава 18. Відшкодування збитків у сфері господарювання
  20. 21. Державна реєстрація суб'єкта господарювання.
- Авторское право - Адвокатура России - Адвокатура Украины - Административное право России и зарубежных стран - Административное право Украины - Административный процесс - Арбитражный процесс - Бюджетная система - Вексельное право - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право России - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Лесное право - Международное право (шпаргалки) - Международное публичное право - Международное частное право - Нотариат - Оперативно-розыскная деятельность - Правовая охрана животного мира (контрольные) - Правоведение - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор в России - Прокурорский надзор в Украине - Семейное право - Судебная бухгалтерия Украины - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Теория государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право России - Уголовное право Украины - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право Украины - Экологическое право (курсовые) - Экологическое право (лекции) - Экономические преступления - Юридические лица -