2. ПІДСТАВИ ЗАКРИТТЯ ' КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Кримінальну справу закривають:

1) за наявності обставин, зазначених у ст. 6 КПК. Якщо ці обставини встановлюють у стадії досудового слідства, то вони є підставою до закриття кримінальної справи;

2) за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Усі підстави закриття справи залежно від наслідків, що настають в результаті прийняття такого рішення для осіб, щодо яких порушено кримінальну справу, підозрюваних, обвинувачених, поділяють на три групи: 1) такі, що реабілітують; 2) такі, що не реабілітують; 3) "нейтральні" (формальні).

Підстави, що реабілітують, — це обставини, за якими при закритті справи особа, щодо якої здійснювалося провадження, вважається непричетною до вчинення злочину.

В юридичній літературі та в практиці діяльності слідчих органів такими підставами вважають:

відсутність події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК);

відсутність складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК);

недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2ст. 213 КПК).

Якщо кримінальну справу закривають за першими двома підставами, то можуть бути дві ситуації: 1) особі не пред'являли обвинувачення; 2) особу було притягнуто як обвинуваченого.

У разі, якщо особі не було пред'явлено обвинувачення, то можливі такі ситуації провадження:

справу порушували за фактом вчинення злочину, але в ходірозслідування встановлено, що такого факту не було. В цьому разіговорити про реабілітацію не можна, бо в ході провадження незачіпалися права громадян. Реабілітація завжди пов'язана з конкретною особою;

справу порушували щодо конкретної особи;

особу затримували за підозрою у вчиненні злочину або щодонеї обирали запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення;

у кримінальній справі органом дізнання встановлено особу,яка вчинила злочин (ст. 104 КПК), і справу направлено для провадження досудового слідства.

У трьох останніх ситуаціях можна вести мову про реабілітацію як про поновлення в правах і відшкодування завданої громадянам шкоди.

Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину як підстава до закриття кримінальної справи на досудовому слідстві пов'язана з тим, що після притягнення особи як обвинуваченого органам розслідування не вдалося зібрати достатньо доказів для складання обвинувального висновку, а продовжити збирання доказів немає можливості.

1) сукупність доказів, які вказують на вчинення злочину обвинуваченим, "переважує" інша сукупність доказів, — тих, що спростовують його участь у вчиненні злочину;

2) ці дві підсистеми сукупності доказів "урівноважують" одна одну. Це в теорії кримінального процесу називають "ситуаціями інформаційної рівноваги" (В. С. Зеленецький). У цьому разі справу має бути вирішено на користь обвинуваченого ("усі сумніви щодо доведеності вини вирішуються на користь обвинуваченого" — один із елементів принципу презумпції невинуватості). Цікаво вирішували питання про рух кримінальної справи за наявності "ситуацій інформаційної рівноваги" в дореволюційному (до 1917 р.) російському кримінальному процесі. Особа за рішенням судового слідчого не реабілітувалася, а "залишалася під підозрою".

Після закриття справи за п. 2 ст. 213 КПК злочин вважають не-розкритим.

У разі закриття кримінальної справи за підставами, що реабілітують, статистичну картку форми 2 не заповнюють. Отже, особу не ставлять на облік як таку, що вчинила злочин.

Розглянуті підстави є такими тільки для кримінального процесу. В загальному юридичному плані такою, що повністю реабілітує, є тільки підстава, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК (відсутність події злочину). Відсутність складу злочину не виключає в діях певної особи наявності складу іншого правопорушення, що може бути підставою до притягнення до юридичної відповідальності.