Прокурор в стадії порушення кримінальної справи

Значення нагляду за законністю і обгрунтованістю порушення кримінальних справ визначається тим становищем, яке займає ця стадія у кримінальному процесі. Будучи відправним, висхідним пунктом судочинства, акт порушення справи накладає свій відбиток на всю послідуючу діяльність органів розслідування, прокуратури і суду.

250

Приводами до порушення справи є ті встановлені законом джерела, з яких прокурорські, слідчі і судові органи отримують дані про злочини і які тягнуть для цих органів обов'язок прийняти рішення про можливості розпочати провадження по справі. Ці джерела перераховані у відповідних статтях Кримінально-процесуального кодексу України.

Порушення кримінальної справи неможливе без повного до того приводу. Але він потрібний не тільки як одна з умов порушення справи. Він може також сприяти з'ясуванню взаємовідносин осіб, що беруть участь у справі, служить одним із доказів винуватості чи невинуватості обвинуваченого, а інколи й підставою для притягнення до відповідальності тих, чиє завідомо неправдиве донесення органам влади є причиною необгрунтованого порушення кримінальної справи. Тому одне з конкретних завдань прокурорського нагляду у цій стадії процесу — забезпечити правильне оформлення поступаючих даних про вчинювані чи підготовлювані злочини з тим, щоб у будь-який момент провадження по справі можна було без ускладнень встановити, що саме, яке конкретне джерело є приводом до порушення кримінальної справи

Якщо таким приводом послужила заява громадянина, вона обов'язково повинна бути приєднана до справи з вказівкою дати її надходження. Усна заява заноситься в протокол, який підписується заявником і відповідною посадовою особою, і також приєднується до справи. При цьому заявникові повинна бути роз'яснена відповідальність за завідомо неправдиве донесення.

Вивчення практики показує, однак, що ці вимоги закону в ряді випадків не дотримуються, замість заяви про вчинення злочину чи протоколу такої заяви в справі може бути відібране від заявника «пояснення» або протокол допиту його як свідка.

Явка з повинною, тобто заява про злочин, зроблена самою особою, що його вчинила, служить самостійним приводом до порушення кримінальної справи. Вона справедливо розцінюється законом і практикою як обставина, що пом'якшує відповідальність винної особи. Але для цього сам факт явки з повинною повинен бути точно встановленим у справі, про нього повинні засвідчити заява чи протокол прийому такої заяви. Оформлення ж цього приводу у формі «пояснення» заявника протоколу його затримання чи протоколу допиту може створити в майбутньому неправильне уявлення про особу обвинуваченого і несприятливо відіб'ється на його долі.

Щоб цього не сталося, прокурор, отримавши копію постанови про порушення кримінальної справи, повинен' перевірити,

251

г

чи вказаний і визначений привід для порушення кримінальної справи, чи є посилання на відповідну статтю Кримінально-процесуального кодексу України, а також правильність оформлення органом розслідування заяви (повідомлення), що надійшла, і наявність її у кримінальній справі.

Особливе практичне значення має чітке розмежування приводів, коли мова йде про нагляд за законністю і обгрунтованістю порушення справ приватного і приватно-публічного обвинувачення. Єдиним і обов'язковим приводом до їх порушення служить скарга потерпілого. Відсутність такої скарги чи неправильне її оформлення, що допускає подвійне тлумачення волі потерпшого, тягне за собою безумовне закриття справи.

Змістом скарги потерпілого визначаються і межі судового розгляду справ приватного обвинувачення. Судове провадження може вестись лише відносно тієї особи, яка вказана в заяві. Якщо в злочині задіяно декілька осіб, а в скарзі є прохання про притягнення до відповідальності тільки одного з них, то справа відносно інших співучасників злочину не може бути порушена, оскільки на це вимагається згода потерпілого. В іншому разі провадження по справі у відповідній частині все одно доведеться закривати за примиренням потерпшого з обвинуваченим.

Інакше повинно вирішуватись це питання в застосуванні до справ приватно-публічного обвинувачення. Якщо така справа порушена на законних підставах, тобто за наявності скарги потерпшого, то відповідно до закону все подальше провадження по справі провадиться в загальному порядку. А це означає, що притягнення до відповідальності тих чи інших осіб залежить вже не від волі потерпшого, а від того, чи є фактичні дані достатні для пред'явлення їм обвинувачення. Без скарги потерпілого справа приватного чи приватно-публічного обвинувачення може бути порушена тільки прокурором. Як грубе порушення закону розцінюються факти порушення таких справ з ініціативи слідчого чи органу дізнання. Але й прокурор, приймаючи рішення порушити без скарги потерпшого справу цієї категорії, може реалізувати своє право лише за наявності певних вказаних в законі передумов.

252

права і законні інтереси. Встановлення прокурором однієї з цих обставин дає йому право (і зобов'язує його) порушити справу приватного чи приватно-публічного обвинувачення, незважаючи на відсутність скарги потерпшого.

Чи може суд контролювати правильність встановлення прокурором таких обставин, тобто чи може суд визнати, що у прокурора не було підстав без скарги потерпілого порушити кримінальну справу і тому вона підлягає закриттю? Вказане право прокурора складає частину його законної компетенції, і суд не може заборонити здійснювати це право. Звичайно, суд перевіряє законність і обгрунтованість порушення прокурором справ приватного і приватно-публічного обвинувачення, але ця перевірка нічим не відрізняється від аналогічних дій суду по будь-якій іншій справі. Він має право закрити справу, тому, зокрема, що закінчився строк давності, обвинувачений не досяг віку, з якого наступає кримінальна відповідальність, тобто приймати будь-яке рішення, на яке він уповноважений при розгляді справ приватного обвинувачення. Однак суд не має права, на наш погляд, змінити сам характер справи і застосувати до нього правила провадження, встановлені для справ приватного обвинувачення, якщо воно волею прокурора стало публічно-правовим.

Важливо підкреслити, що обвинувачення здійснюється в публічно-правовому порядку тільки за умови, що прокурор без скарги потерпілого порушив справу саме про один з тих злочинів, який вказаний в законі. Якщо ж справу було порушено і обвинувачення підтримувалось з приводу іншого злочину, а в суді це обвинувачення не підтвердилось, то змінити кваліфікацію на статтю кримінального закону, що передбачає відповідальність за злочин, справа за який порушується не інакше як за скаргою потерпілого, і продовжувати провадження по справі суд не має права. Відсутність скарги потерпілого не може бути компенсована порушенням справи прокурором, оскільки вона була порушена ним за ознаками інших статей Кримінального кодексу, ніж передбачено в законі про злочини приватного обвинувачення.

Серед приводів до порушення кримінальної справи закон називає безпосереднє виявлення ознак злочину органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом. Коли справа виникає в результаті виявлення ознак злочину безпосередньо органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом, в постанові (ухвалі) про порушення справи нема і, природно, не може бути посилання на заяву (повідомлення) про злочин. Це дещо ускладнює пере-

253

вірку правильності акту порушення справи. Але в постанові обов'язково повинні бути викладені обставини, у зв'язку з якими компетентна посадова особа виявила ознаки злочину. Крім того, про необхідність порушення кримінальної справи повинні засвідчувати додані до постанови матеріали (наприклад, вилучені платіжні відомості на підставних осіб, документи із слідами підробки, протокол огляду тощо), які підтверджують наявність ознак злочину. Слідчий безпосередньо виявляє злочин найчастіше при розслідуванні іншої справи, прокурор — в процесі перевірки чи нагляду за місцями позбавлення волі, орган дізнання в ході здійснення оперативно-розшукових заходів, суд — при розгляді справи, коли з'ясовуються обставини, що вказують на вчинення підсудним нового злочину або на вчинення злочину особою, не притягнутою до кримінальної відповідальності, а рівно на кримінально-карну поведінку свідка, потерпілого чи експерта.

Але виявити ознаки злочину особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор чи суддя може і поза всякою службовою діяльністю, якщо волею випадку він стане очевидцем злочину. Всі вони зобов'язані порушити кримінальну справу, але проводити дізнання, слідство, здійснювати нагляд і відправляти правосуддя по цій справі, безумовно, повинні інші посадові особи правоохоронних і судових органів, а очевидець повинен бути лише свідком чи потерпілим.

Як уже зазначалось, завдання прокурорського нагляду в початковій стадії кримінального процесу полягає в тому, щоб забезпечити такий порядок, за яким кожна справа порушувалася б не тільки у зв'язку з указаним в законі приводом, але й одночасно за наявності до цього підстав. Під підставами для порушення кримінальної справи слід розуміти ті фактичні дані, наявність яких свідчить про вчинений чи підготовлюваний злочин. Якщо із заяви, повідомлення, що надійшли, вбачаються ознаки злочину — в наявності підстави для порушення кримінальної справи; відсутність таких ознак тягне за собою відмову в порушенні кримінальної справи. Тому обгрунтовано порушеною може вважатись така справа, розслідування чи розгляд якої проводиться відносно події, що є суспільне небезпечною, тобто злочином. Це не означає, що в момент порушення кримінальної справи повинні бути достовірно відомі всі елементи складу злочину, але мінімум даних про злочин повинен бути встановлений у будь-якому випадку. Закон, звичайно, не може завчасно визначити цей мінімум, що повністю залежить від обставин вчинення злочину і ступеню наступного його оголо-

254

шення. Тому визначення достатності даних для порушення справи надається кожного разу тому органу, якому стало відомо про злочин. І тут нерідко виникають значні труднощі, пов'язані з оцінкою фактів, про які згадується в повідомленні про злочин, бо далеко не завжди в ньому є дані, що дозволяють вирішити, чи потрібно в конкретному випадку порушувати кримінальну справу. Позитивне вирішення цього питання, тоді як в дійсності злочину не було вчинено, означає серйозну помилку в діяльності державних органів, що тягнуть за собою необгрунтоване обмеження прав громадян. В тій же мірі шкідлива для правосуддя і відмова в порушенні справи, коли злочин мав місце, але в результаті недостатньої оперативності органів прокуратури, слідства і суду або просто через невміння розпізнати його ознаки залишиться невиявленим. Сказаним визначається вся важливість питання про перевірку заяв і повідомлень, що надходять, про цілі, характер і способи приведення до відома фактичних даних, що дозволяють обгрунтовано або порушити кримінальну справу, або відмовити в її порушенні.