Метод кримінально-процесуального права

— це категорія права, завдяки якій здійснюється юридичний вплив держави на суб'єктів правовідносин, що виникають, розвиваються і припиняються у кримінальній справі, а також їх взаємодія один з одним.

Більшість кримінально-процесуальних відносин врегульовано із застосуванням імперативного методу правового регулювання (методу влади і підкорення), що має примусовий характер.

Останнім часом для врегулювання кримінально-процесуальних відносин все ширше (особливо після "малої" судової реформи 2001 р.) застосовують диспозитивний метод правового регулювання. У його межах суб'єкт кримінально-процесуальних правовідносин має повну свободу у розпорядженні своїми процесуальними, а іноді й матеріальними, правами. Відносини сторін будуються "по горизонталі" (потерпілий — обвинувачений, у межах дії норми права, викладеної в ст. 8 КПК).

* З огляду на інтерес українських юристів до положень антропологічної школи права в юридичній літературі обговорюють питання про визнання прав людини самостійним предметом правового регулювання.

При застосуванні цього методу відносини регулюються за схемою "право + гарантія".

Деякі кримінально-процесуальні відносини врегулювати з допомогою цих двох методів неможливо, зокрема тристоронні правовідносини. Наприклад, слідчий для того, аби вирішити питання про взяття обвинуваченого під варту, повинен звернутися до арбітра — суду. Тут слідчий діє щодо обвинуваченого не прямо, а немов би по дузі. Цей метод дістав у літературі назву змагального (судового, арбітрального)1.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

Предметом кримінально-процесуального права є суспільні відносини, що виникають, розвиваються і припиняються у зв'язку із вчиненням злочину і можуть існувати тільки в межах кримінального процесу.

Регулювання кримінально-процесуальних відносин здійснюється із використанням трьох методів: імперативного, диспозитивного і змагального.

У кримінальному процесі домінує імперативний метод правового регулювання.