1.1. Поняття суб’єктів господарювання

Правовий статус суб’єктів господарювання в основному регламентують розд. ІІ Господарського кодексу України (да- лі — ГК), гл. 7, 8 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), закони України (наприклад, Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про страхування»), Укази Президента України (зокрема Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва»), Постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвер- дження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання»), інші нормативно-правові акти.

Слід зауважити, що недостатня узгодженість (навіть суперечливість) положень ГК і ЦК, що стосуються правового статусу юридичних осіб, у тому числі суб’єктів господарювання, викликає суттєві труднощі під час вивчення даної теми. Водночас поряд з такою неузгодженістю спостерігається зайве дублювання норм, що регламентують правове становище суб’єктів господарювання. Наприклад, і в ГК, і в ЦК наводяться поняття і види товариств.

Загальне поняття суб’єкта господарювання визначено в ст. 55 ГК.

На відміну від інших учасників господарських відносин (споживачів, органів державної влади і органів місцевого самоврядування) тільки суб’єкти господарювання безпосередньо здійснюють господарську діяльність. Інакше кажучи, як уже зазначалось, усі суб’єкти господарювання є учасниками господарських відносин, але не всі учасники господарських відносин є суб’єктами господарювання.

Виходячи зі змісту ст. 55 ГК можна навести такі ознаки, притаманні суб’єктам господарювання:

1) вони здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність;

2) наділені господарською компетенцією (сукупністю господарських прав та обов’язків);

3) мають відокремлене майно;

4) несуть відповідальність у межах належного їм майна, крім випадків, передбачених законодавством (наприклад, відповідальність учасників повного товариства).

Залежно від форми власності, напрямків діяльності, кількості учасників тощо засновники вибирають організаційно-правову форму суб’єкта господарювання (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та ін.).

Суб’єкт господарювання може бути створений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян способом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Установчими документами суб’єкта господарювання є рішення про його створення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, — статут (положення) суб’єкта господарювання.

За загальним правилом суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації. Діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється.

Припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється способом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи вповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК, — за рішенням суду.