<<
>>

§ 2. Види майна суб'єктів господарювання та джерела його формування


Стаття 139 ГК визнає майном сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
Поняття речі вміщене у ст.
179 ЦК, яка під річчю розуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права й обов'язки. З урахуванням положень ст. 190 ЦК майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки, проте для визнання цих об'єктів речами в розумінні Господарського кодексу необхідно, щоб вони відповідали ознакам, зазначеним в ч. 1 ст. 139 ГК, а саме:
а) мали вартісне визначення;
б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб'єктів господарювання;
в) відображалися в балансі цих суб'єктів або враховувалися в інших встановлених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Мінфіну України від 18 жовтня 1999 р. № 242 нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
Майнові цінності в залежності від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, можуть належати до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Зміст цих понять та перелік об'єктів, що відносяться до тієї або іншої економічної форми, встановлені в ст. 139 ГК, в законах та підзаконних нормативно-правових актах з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності.
Визначення поняття «основні фонди» (основні засоби) міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Мінфіну України від 27 квітня 2000 р. № 92, згідно з яким основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у

- 168 -
- 169
процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
До основних фондів виробничого і невиробничого призначення згідно з ч. З ст. 139 ГК відносяться будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.
Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються, зокрема, на основні засоби (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо), незавершені капітальні інвестиції.
Оборотні засоби (оборотні активи) — це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п.
4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. № 87).
Оборотними засобами відповідно до ч. 4 ст. 139 ГК є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.
Частина 5 ст. 139 ГК у складі майна суб'єктів господарювання виділяє кошти, під якими розуміє гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
Під товарами у складі майна суб'єктів господарювання ч. 6 ст. 139 ГК визнає вироблену продукцію (товарні запаси), виконані роботи та послуги.
Існують і інші визначення цього поняття. Так, відповідно до ст. 1 Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про закупівлю
- 170 -
товарів, робіт і послуг за державні кошти»1 товарами є продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів. Ще одне, вужче, визначення поняття «товари» наведено в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», яке під товарами розуміє товари, які придбані підприємством для наступного продажу (п. 25).
Вироблена (готова) продукція — це запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, показуються у складі незавершеного виробництва (п. 24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»).
Виконані роботи (роботи) — це будь-яка діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, технічним переозброєнням діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомки та інші, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вартості самого будівництва (ст. 1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»).
Під послугами зазначений Закон розуміє будь-яку закупівлю, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування.
Цінні папери, як зазначено в ч. 7 ст. 139 ГК, є особливим видом майна суб'єктів господарювання. Види і правовий режим цінних паперів, що відносяться до майна суб'єктів господарювання, встановлені положеннями Глави 17 ГК.
Загальні, найпоширеніші джерела, з яких формується майно суб'єктів господарювання, встановлює ст. 140 ГК.
Грошові та матеріальні внески засновників, як правило, є джерелом формування статутного капіталу (фонду) господарських товариств (ст. 86 ГК), майна виробничого кооперативу
Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 20. — Ст. 148.
- 171 -
(ст. 100 ГК) на стадії заснування цих суб'єктів. За рахунок майнових внесків (вступних, членських, цільових тощо) учасників формується майно об'єднання підприємств (ст. 123 ГК). При утворенні державного унітарного підприємства компетентним органом державної влади останній наділяє таке підприємство майном — відокремленою частиною державної власності (ч. 1 ст. 73 ГК). Так само комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності (ч. 1 ст. 78 ГК).
Доходи від реалізації продукції (робіт, послуг) є основним джерелом формування майна суб'єктів господарювання— підприємців після їх утворення. Зміст доходів з джерелом їх походження з України визначений п. 1.21 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»1, згідно з яким це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страхо-виків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-ре-зидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).
Під доходами від цінних паперів розуміють суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням (п. 7.6.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
До доходів від цінних паперів слід також відносити і дивіденд — платіж, який здійснюється юридичною особою-емі-
1 Урядовий кур'єр. — 1997. — 12 червня.
- 172 -
тентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Капітальні вкладення як джерело формування майна суб'єкта господарювання — це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів. При цьому розрізняють державні і недержавні капітальні вкладення. Державні капітальні вкладення — це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів. У їх складі виділяють державні централізовані капітальні вкладення — інвестиції, що спрямовані на створення і відновлення основних фондів і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та бюджетних позичок.
Недержавні капітальні вкладення — це інвестиції, що фінансуються за рахунок коштів інвесторів із недержавними формами власності, а саме:
власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амор тизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, сти хійного лиха, грошові нагромадження і заощадження грома дян, юридичних осіб тощо);
позичкових фінансових коштів інвестора;
залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, облігацій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань орга нізацій, підприємств і громадян;
коштів іноземних інвесторів (іноземні інвестиції, як прямі, так і портфельні, капітальні трансферти, кредити).
Дотації можуть надаватися з державного або місцевого бюджетів неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.
Надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать суб'єктам господарювання, придбання майна інших суб'єктів — одне з джерел формування майна, що поділяється на кілька складових:
1) виручка від продажу майнових об'єктів;
- 173 -
надходження у вигляді орендної плати як платежу за користування об'єктом оренди;
придбання майна інших суб'єктів (у власність, госпо дарське відання або оперативне управління) відповідно до ук ладених договорів.
Кредити банків та інших кредиторів — це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.
Безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян складають незначне за розміром джерело формування майна суб'єктів господарювання.
Майно суб'єктів господарювання може формуватися також за рахунок інших джерел, не заборонених законом.
Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється Господарським кодексом та іншими законами з урахуванням видів майна, зазначених у ст. 139 ГК (основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари, цінні папери тощо).
Частина 1 ст. 141 ГК узагальнено встановлює перелік об'єктів, що належать до державного майна у сфері господарювання.
Цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів — це господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання (ч. З ст. 283 ГК). Оскільки таке визначення цілісних майнових комплексів державних підприємств стосується об'єктів оренди, для загальних цілей (в тому числі для визначення складу майна підприємства як єдиного майнового комплексу) можна керуватися положеннями ч. 2 ст. 191 ЦК, згідно з якою до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-прсдажу та інших угод,
- 174 -
на умовах і в порядку, визначених Господарським кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього (ч. З ст. 66 ГК).
Нерухоме майно державних підприємств (в ч. 1 ст. 181 ЦК ще вжито терміни «нерухомі речі», «нерухомість») — це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширено законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (ч. 2 ст. 181 ЦК).
Інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств — це майно (річ), яке наділене тільки йому властивими ознаками, що вирізняють його з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи його.
Акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (наприклад, 50% + 1 акція, 25% + 1 акція, або інша кількість акцій у статутних фондах відкритих акціонерних товариств, створених в процесі корпорати-зації і приватизації; будь-яка кількість акцій, часток, паїв у статутних фондах (майні) інших суб'єктів господарювання).
Стаття 141 ГК називає серед державного майна суб'єктів господарювання також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. На нашу думку, тут йдеться не про якісь окремі види майна, а, скоріше, про певних суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність без мети одержання прибутку (некомерційну господарську діяльність), використовуючи при цьому державне майно, закріплене за ними на певному правовому титулі.
Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника не лише стосовно майна, вказаного в ч. 1 ст. 141 ГК, але також і щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у ч. 1 ст. 148 ГК — землі, її надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, що знаходяться в межах території України, природних ресурсів її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.
Згідно з п. 5 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності,
- 175 -
здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Декретом від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» Кабінет Міністрів України поклав здійснення функцій з управління зазначеним майном на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Органи, які здійснюють управління майном, що є державною власністю, реалізують надані їм повноваження таким чином:
приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквіда цію підприємств, установ і організацій, заснованих на дер жавній власності;
затверджують статути (положення) таких підприємств, кон тролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);
укладають і розривають контракти з керівниками підпри ємств, установ і організацій, заснованих на державній влас ності;
контролюють ефективність використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна;
дають згоду Фондові державного майна України на ство рення спільних підприємств будь-яких організаційно-право вих форм, до статутного фонду яких передається майно, що є державною власністю;
готують разом з відповідними місцевими радами виснов ки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежу вання майна між державною, республіканською (Автономної Республіки Крим) і комунальною власністю;
беруть участь у підготовці та укладенні міжнародних до говорів України з питань державної власності.
Згідно зі ст. 19 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління.
Крім центральних та місцевих органів виконавчої влади у випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. Наприклад, як виняток, функції з управління майном, що є у державній власності, і закріплене за підприємствами і організаціями, що входять до складу корпорацій «Укрбуд», «Украгропромбуд», «Укрмонтаж-спецбуд», «Укрбудматеріали», «Укртрансбуд», «Укрметротунель-буд» та концерну «Укрцемент», було делеговано цим корпора-
ціям і концерну (див.: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 19-93 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів»).
Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом.
Передача майна у зазначених випадках здійснюється у порядку, передбаченому Законом України від 3 березня 1998 р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»1, що регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Детально порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності врегульовано Положенням про порядок передачі об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 14822.
Об'єктами передачі згідно з цими актами є:
а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, органі зацій, їх структурних підрозділів (далі — підприємства). Струк турний підрозділ підприємства може бути об'єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний май новий комплекс на підставі розподільного балансу;
б) нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання в установленому порядку розпо дільного балансу за умови обов'язкового наступного укладен ня з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташо вані ці приміщення, угоди про спільне користування та утри мання будинку і прибудинкової території);
в) акції (частки, паї), що належать державі у майні госпо дарських товариств (крім передачі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації);
1 Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 34. — Ст. 228.
2 Офіційний вісник України. — 1998. — № 38. - Ст. 1405.

- 176 -
12 — 4-2636
- 177 -
г) державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації;
д) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, органі зацій, їх структурних підрозділів у зв'язку з прийняттям рішен ня про їх приватизацію;
є) інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого).
Передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням:
Кабінету Міністрів України — щодо об'єктів, визначених пунктами «а» і «в»;
органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна — щодо об'єктів, виз начених пунктами «б» та «є»;
засновника господарського товариства та органу, уповно важеного управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом держав ного майна — щодо об'єктів, визначених пунктом «г»;
органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій та Фонду державного майна — щодо об'єктів, визначених пунктом «д».
Передача об'єктів права державної власності від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.
Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність казенні підприємства, а також підприємства, що провадять наступну діяльність:
а) діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психо тропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;
б) діяльність, пов'язану з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності,
перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою;
в) діяльність, пов'язану з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів).
Законом можуть бути визначені види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій.
<< | >>
Источник: Щербина В. С.. Господарське право: Підручник. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер,.2005 — 592 с. .200 {original}

Еще по теме § 2. Види майна суб'єктів господарювання та джерела його формування:

  1. § 1. Правовий режим майна суб’єктів господарювання
  2. § 2. Правові режими майна суб’єктів господарювання
  3. 31. Правові режими майна суб’єктів господарювання
  4. § 1. Правовий режим майна суб'єктів господарювання
  5. § 4. Облік майна суб’єктів господарювання
  6. 1.2. Види суб’єктів господарювання
  7. § 1. Поняття та види суб’єктів господарювання
  8. Глава 5. Види суб`єктів господарювання
  9. Розділ 6 ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ЗАХИСТ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
  10. ГЛАВА 9Правовий статус громадянинаяк суб'єкта господарювання.Особливості правового статусуінших суб'єктів господарювання
  11. § 2. Види контролю та система правоохоронних та правозастосовних органів, які мають право здійснювати контроль за діяльністю суб’єктів господарювання
  12. § 2. Правомочності суб’єктів господарювання щодо об’єктів права інтелектуальної власності
  13. 43. Пенсійний фонд: джерела його формування та напрямки використання.
  14. 1.1. Поняття суб’єктів господарювання
  15. § 2. Кредитування суб’єктів господарювання
  16. § 3. Контроль за концентрацією суб'єктів господарювання
  17. § 2. Державна реєстрація суб`єктів господарювання
  18. § 2. Поняття китайського права і філолофсько-моральні джерела його формування
- Авторское право - Адвокатура России - Адвокатура Украины - Административное право России и зарубежных стран - Административное право Украины - Административный процесс - Арбитражный процесс - Бюджетная система - Вексельное право - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право России - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Лесное право - Международное право (шпаргалки) - Международное публичное право - Международное частное право - Нотариат - Оперативно-розыскная деятельность - Правовая охрана животного мира (контрольные) - Правоведение - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор в России - Прокурорский надзор в Украине - Семейное право - Судебная бухгалтерия Украины - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Теория государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право России - Уголовное право Украины - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право Украины - Экологическое право (курсовые) - Экологическое право (лекции) - Экономические преступления - Юридические лица -