Засади концесійної діяльності.

Функціонування ринкових відносин потребує відповідних форм та методів управління державною власністю. Певні її об`єкти недоцільно передавати в приватну власність через економічну й суспільну значущість та високий рівень прибутковості.

Це з одного боку, а з другого — у держави не завжди вистачає бюджетних коштів для їх використання та розвитку. До речі, це стосується також і власності територіальних одиниць. Досвід багатьох країн з різними політичними та економічними системами, рівнем розвитку ринкових відносин свідчить про те, що одним з найбільш ефективних шляхів забезпечення кількісних та якісних показників використання об`єктів права державної та комунальної власності, які не підлягають приватизації, є залучення до фінансування та управління ними приватного капіталу на концесійній основі.
Концесійна форма використання власності держави та територіальних одиниць відома ще з часів Стародавнього Риму. Давньоримські юристи виокремлювали особливу групи предметів, які не можуть первісно перебувати в приватній власності і не входять до звичайного приватно-правового обігу . До них належали речі, що перебували в суспільному (публічному) використанні (порти, стадіони та ін.); речі, що слугували специфічним цілям держави (казна, військове спорядження тощо) та об`єкти комерційної діяльності держави (ager publicus – публічний земельний фонд) .
У часи Священної Римської імперії концесії існували і у формі гірничих реалій: ніхто не мав права займатися гірнічною справою, не отримавши від короля на це концесії, за яку необхідно було внести встановлену плату.
Нині найбільшого поширення набула концесійна діяльність у Франції, у таких секторах економіки, як: водопостачання (75 % концесій), утилізація збору сміття (50% концесій), місцевий транспорт та автошляхи. Окрім Франції, концесійну систему широко використовують 120 країн світу, більшість із яких застосовує її в нафтогазовій галузі економіки (США, Норвегія, Австралія, Велика Британія та ін.) . Взагалі, об`єктами концесії в зарубіжних країнах є: а) об`єкти державної власності; б) природні ресурси; в) публічні служби та г) монополії держави на окремі види діяльності. Ці чотири складові, відповідно до законодавства, наприклад, США, Канади Австралії, країни ЄС, становлять особливу, публічно-правову власність, що належить суспільству в цілому і нікому зокрема. Концесійні договори в цих країнах укладаються державою тільки на вказані об`єкти .
Виходячи із історичного розвитку та сучасності концесійної діяльності, можна виокремити риси, які були притаманні їй у різні періоди. Так, концесії завжди були делегуванням державою та/або муніципальними органами приватним підприємцям своїх виключних повноважень щодо експлуатації промислових, природних об`єктів, які мали важливе економічно-соціальне значення і були нею монополізовані.
З часів виникнення концесійної діяльності спостерігається постійність її спрямованості: розробка та експлуатація природних ресурсів, засобів зв`язку та транспорту. Незмінними також лишалися й суб`єкти концесійних відносин: з одного боку - держава та/або муніципальні (в законодавстві України та деяких країн - комунальні) органи, з другого – представники приватного капіталу – національні та/або іноземні. У будь-яку історичну епоху концесії мали строковий оплатний характер і являли собою різновид найбільш швидкого, надійного і взаємовигідного інструменту виходу із економічної кризи. Постійними об`єктами концесійної діяльності завжди були економічні та соціальні інститути інфраструктури (дороги, засоби зв`язку, водо- та електропостачання тощо).

Іншим різновидом концесій, дуже популярним у світі, є концесії в галузі природокористування, які мають свою власну складну структуру, обумовлену багатьма факторами, такими як правовий статус концесіонерів, строки, грошові відрахування концесієдавцю та інші. До цієї великої групи концесій входять у першу чергу лісові, гірничі, водні та інші природоресурсні концесії.
В сучасному вітчизняному законодавстві про концесії вперше згадується в Законі України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 року . В ст. 22 цього Закону передбачається надання за концесійними договорами іноземним інвесторам прав на розробку та освоювання відновлюваних і не відновлюваних природних ресурсів та на проведення господарської діяльності, пов`язаної з використанням об`єктів, що перебувають у державній власності, але не передані підприємствам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління. Наступним нормативним актом був Указ Президента України “Про концесії на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг” від 4 липня 1999 року, яким було визнано доцільним впровадженням в Україні концесій на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг як важливого інструменту розвитку транспортно-дорожнього комплексу країни. Закон України “Про концесії” від 16 липня 1999 року визнав концесію як надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб`єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об`єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб`єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов`язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об`єктом концесії, майнової відповідальності і можливого підприємницького ризику.
Особливості надання концесій на будівництво автомобільних (позаміських) доріг загального користування та їхньої подальшої експлуатації в інтересах України визначені Законом від 14 грудня 1999 р. “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” . До речі, цей Закон скасував дію вищеназваного Указу Президента. У ст. 1 цього Закону концесія визначена як надання концесієдавцем на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній особі права на управління (експлуатацію) об`єкта концесії (строкове платне володіння) за умови взяття концесіонером на себе зобов`язання щодо будівництва та управління об`єкта концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.
Визначення концесії в Законі України “Про концесії” було дещо змінено ст. 406 Глави 40 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року. Концесія, за ГК України – це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб`єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об`єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов`язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.

<< | >>

↑

Источник: Невідомий. Господарське право України. 2006. 2006

Еще по теме Засади концесійної діяльності.:

- Авторское право - Адвокатура России - Адвокатура Украины - Административное право России и зарубежных стран - Административное право Украины - Административный процесс - Арбитражный процесс - Бюджетная система - Вексельное право - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право России - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Лесное право - Международное право (шпаргалки) - Международное публичное право - Международное частное право - Нотариат - Оперативно-розыскная деятельность - Правовая охрана животного мира (контрольные) - Правоведение - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор в России - Прокурорский надзор в Украине - Семейное право - Судебная бухгалтерия Украины - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Теория государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право России - Уголовное право Украины - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право Украины - Экологическое право (курсовые) - Экологическое право (лекции) - Экономические преступления - Юридические лица -