ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Із українських істориків найретельніше вивчали причини занепаду Української козацької держави Михайло Грушсвсь-кий і Вячеслав Липинський. Ось до яких висновків дійшов Михайло Грушевський.

Недоліки, на його думку, полягали у самому державному устрої козацької держави, в якому суспільні верстви не були відповідно пов'язані з військовим устроєм.

Хоча козацька старшина захищала загальнонаціональні інтереси, але водночас, прагнучи збагатитися, поступово у своїх маєтках вводила панщину, експлуатувала міщан і цим самим спонукала їх до визнання царської влади. Отже, козацька старшина не узгоджувала загальнодержавних інтересів з власними становими устремліннями.

У період гетьманування Івана Мазепи обурення українських народних мас російським поневоленням могло переважити їхнє невдоволення соціальною політикою козацької старшини і, можливо, народ виступив би на боці Івана Мазепи, але цього не сталося, по-перше, через тс, що шведський король Карл XII зі своїм військом наступав не на Москву, а на Україну. Російське військо, намагаючись зупинити шведів, також вдерлося в Україну, де здійснювало жахливий терор проти прихильників Івана Мазепи і перешкоджало деяким полковникам, а також народним масам стати на його бік, а самому гетьманові повернути в Україну всі козацькі полки. По-друге, Іван Мазепа готував угоду зі шведами дуже таємно, і тому до цього психологічно не були готові народні маси і козаки.

Прагнення царизму знищити гетьманську автономію, його переважаюча сила та навальний наступ на Україну при незначному опорі українців поступово призвели до повної ліквідації гетьманської держави, перетворення її у російську провінцію.

Відсутність природних кордонів української території, її відкритість з усіх боків.

Наявність трьох міцних сусідніх держав, що для України означало бути в стані постійної готовності до оборони на трьох фронтах: польському, російському і турецько-татарському.

Низький розвиток міст в Україні і, як наслідок, слабкість міщанства та української інтелігенції.

Український історик і політолог, представник державницької школи в українській історичній науці Вячеслав Липинський доповнив ці причини такими: республіканський, а не монархічний, устрій козацької держави; боротьба козацької старшини за владу; боротьба рядового козацтва (черні) проти влади старшини; перевага у силі Москви, що не тільки не допустила зміцнення гетьманської держави, а й довела її до ліквідації; козацька старшина, налякана бунтом черні, і чернь та селяни, пригноблені старшиною, хотіли бачити в цареві свого захисника від усіх незгод. Ці фактори зумовили їхнє лояльне ставлення до московського царя, що в підсумку призвело до занепаду Української козацької держави.

Послідовник Михайла Грушевського Іван Крип'яксвич, в основному погоджуючись із зазначеними вище причинами, додав як одну з головних — поступове зменшення боєздатності козацького війська.

Дослідник із Риму Петро Ісаїв однією з основних причин занепаду Української козацької держави вважав психічну двоїстість українців, тобто хитання між лояльністю до московського царя та українським патріотизмом, між федерацією та самостійністю.

Однак, хоча Українська козацька держава занепала, вона була визначним етапом в історії державотворчих прагнень українців, дала новий поштовх для розвитку державницької ідеї та відродження української державності у XX ст.