<<
>>

Побудова (висування) і динамічний розвиток версій у кримінальнійсправі.

У кожній справі є, як мінімум, дві версії: 1) подія злочинумала місце; 2) події злочину не було.

Збирання доказів — це здійснювана із дотриманням процесуальної форми діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого,прокурора, суду із пошуку та виявлення джерела фактичних даних,вилучення необхідної інформації та її фіксації.

Кримінально-процесуальний закон (ч.

1 ст. 66 КПК) передбачає такі способи збирання доказів:

1) провадження слідчих дій (допитів, очних ставок, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події тощо);

вимога до підприємств, установ, організацій, посадових осіб ігромадян пред'явити предмети і документи, які можуть встановитинеобхідні в справі фактичні дані;

вимога проведення ревізій;

вимога до банків надати інформацію, яка містить банківськутаємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі,встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність"(ст. 62);

подання доказів підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільнимвідповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами,підприємствами, установами та організаціями;

оперативно-розшукові заходи, здійснювані підрозділами, якімають право займатися оперативно-розшуковою діяльністю, за дорученням особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судув справах, які перебувають у їх провадженні.

3. Перевірка доказів — це діяльність особи, яка провадитьдізнання, слідчого, прокурора, суду із ретельного, всебічного йоб'єктивного визначення достовірності фактичних даних і доброякісності джерел їх отримання для правильного встановлення обставин кримінальної справи.

Перевірці підлягають як фактичні дані, так і їх джерела; як кожний доказ окремо, так і у сукупності з іншими. Докази перевіряють державні органи і посадові особи, від яких залежить прийняття процесуальних рішень.

Інші суб'єкти процесу лише беруть участь у перевірці доказів.

Докази перевіряють:

шляхом докладного дослідження ознак кожного доказу і йогоджерела;

шляхом провадження процесуальних (слідчих) дій (у першучергу — очної ставки, відтворення обстановки та обставин події,пред'явлення для впізнання, провадження експертизи);

логічним шляхом (аналіз змісту доказів; зіставлення доказу,що перевіряється, з іншими доказами; отримання нових доказів).

4. Оцінка доказів — це розумова (логічна) діяльність особи, щопровадить дізнання, слідчого, прокурора, суду, яка полягає в тому,що ці посадові особи, керуючись своїм внутрішнім переконанням,яке ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розглядідоказів у їх сукупності, законом і правосвідомістю, вирішуютьпитання про допустимість, належність і достовірність та іншіціннісні характеристики кожного доказу і достатність їх для обгрунтування процесуального рішення.

Жодні докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 67 КПК).

Це правило є основним для системи вільної оцінки доказів, яка діє у кримінально-процесуальному праві всіх розвинених демократичних держав.

До 1864 р. в Україні існувала формальна система оцінки доказів у кримінальних справах. Сутність такої оцінки полягала в тому, що кожний доказ мав наперед встановлену силу (вагу). Наприклад, визнання підсудним своєї вини вважали "лучшим свидетельством всего света", і тільки на підставі цього можна було постановити вирок. Інші джерела відомостей за значущістю прирівнювали лише до частини цього "досконалого" доказу. Якщо ж вони у сукупності не могли бути прирівняні до визнання вини, то підсудного залишали "у підозрі". При цьому надавали переваги за юридичною значущістю чоловікові перед жінкою; знатному перед незнатним; ученому перед невченим; духовній особі перед світською. Розслідування і провадження у суді оповивала канцелярська таємниця, а робота судді полягала у підсумуванні значень питомої ваги закріплених письмово доказів, що мало гарантувати об'єктивність розгляду справ.

Систему вільної оцінки доказів побудовано за принципом "на свідків зважають, а не рахують".

Вільна оцінка доказів допускає варіативність у результатах оцінки одних і тих самих доказів, здійснюваної різними посадовими особами, які ведуть кримінальний процес.

Саме тому законодавець передбачає право прокурора і суду всіх інстанцій, які, оцінивши докази, що є у справі, дійшли інших висновків, аніж слідчий, повернути кримінальну справу для провадження додаткового досудо-вого слідства.

Правила оцінки доказів покладено і в основу врегулювання відносин між слідчим і прокурором, пов'язаних із даванням прокурором вказівок із найважливіших питань, що виникають під час досудового слідства (про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи судді для попереднього її розгляду або про закриття справи). У частині 2 ст. 114 КПК встановлено право слідчого в разі незгоди із цими вказівками подати справу прокуророві вищого рівня з письмовим викладенням своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки прокурора нижчого рівня, або доручає провадження слідства іншому слідчому. Врегульовуючи питання про обов'язковість передавання справи іншому слідчому, законодавець виходив не тільки із поваги до нього. Слідчий, оцінюючи докази у зв'язку з питаннями, що їх поставив перед ним прокурор у своїх вказівках, сформував власне (внутрішнє) переконання щодо необхідності прийняття іншого, ніж запропонував прокурор, рішення. У цьому випадку законодавець виходив із того, що рішення, якими визначається доля кримінальної справи і, що важливо, доля людини, слідчий не повинен приймати під тиском прокурора.

Судді, які входять до складу колегії, що розглядає кримінальну справу, мають право на окрему думку під час підписання вироку. Це право також випливає із правила про вільну оцінку доказів кожною посадовою особою, яка веде процес.

<< | >>
Источник: Лобойко Л.М.. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. — К.; Істина,2005. — 456 с.. 2005

Еще по теме Побудова (висування) і динамічний розвиток версій у кримінальнійсправі.:

  1. § 4. Побудова слідчих версій і планування розслідування
  2. § 3. Вчення про криміналістичну версію
  3. 47. Податкова система України,її побудови
  4. II. Особливості провадження, пов'язані з участю у кримінальнійсправі захисника.
  5. § 3. Механізм відображення динамічних властивостей-навичок
  6. § 6. Прийоми дослідження слідів динамічних властивостей-навичок для отримання криміналістичної інформації
  7. 1. Бюджетна система та принципи її побудови
  8. 4. План рахунків і принципи його побудови
  9. 1.Принципи побудови платіжних рахунків у балансі
  10. Глава16. Сліди динамічних властивостей людини
- Авторское право - Адвокатура России - Адвокатура Украины - Административное право России и зарубежных стран - Административное право Украины - Административный процесс - Арбитражный процесс - Бюджетная система - Вексельное право - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право России - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Лесное право - Международное право (шпаргалки) - Международное публичное право - Международное частное право - Нотариат - Оперативно-розыскная деятельность - Правовая охрана животного мира (контрольные) - Правоведение - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор в России - Прокурорский надзор в Украине - Семейное право - Судебная бухгалтерия Украины - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Теория государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право России - Уголовное право Украины - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право Украины - Экологическое право (курсовые) - Экологическое право (лекции) - Экономические преступления - Юридические лица -