35. Стадії висновку міжнародних договорів

Висновок міжнародного договору - це складний і тривалий процес, що складається з ряду взаємозалежних стадій
У радянській науці міжнародного права широке поширення одержала розроблена відомим юристом-международником професором Г.И.
Тункиным концепція узгодження воль, що лежить в основі права міжнародних договорів. Її прихильники думають, уто процес створення норм міжнародного права може бути теоретично розчленований на дві стадії: 1) узгодження воль держав щодо змісту правила поведінки; 2) узгодження воль щодо визнання його в якості юридично обов'язкового
Австрійський юрист Ф. Аркуш у свій час також писав про те, що міжнародний договір є «угода воль, що відбулася між двома або декількома державами, щодо державних верховних прав». Цю же точку зору розділяли Ф.Ф. Мартені й Д. Анцилотти. Останній, зокрема, відзначав: «Двосторонній юридичний акт у міжнародному праві являє собою будь-яке узгодження воль двох або декількох суб'єктів...».
У філософському словнику дається наступне визначення поняття «воля»: «Свідома цілеспрямованість людини на виконання тих або інших дій». Стосовно до міжнародного права державна воля - це свідома цілеспрямованість держави на виконання певних дій. У цьому зв'язку виникає питання, а чи можна погоджувати свідому цілеспрямованість держав або інших суб'єктів міжнародного права? Ні, не можна, тому що в силу своїх об'єктивних властивостей воля одного суб'єкта не може согласовываться, збігатися, зливатися з волею іншого (інших) суб'єктів. Тому не можна не погодитися з українським юристом-международником професором В.А. Василенко, що пише: «У реальній дійсності процес міжнародного нормотворчества, хоча й здійснюється за допомогою вольових зусиль взаємодіючих держав, являє собою узгодження не їх воль, а їх позицій» (курсив наш. - Л.Т.). Воля й позиція держави зв'язані між собою, але не тотожні. Позиція держави - це вироблена їм установка відносно рішення певних міжнародних проблем, обумовлена його потребами, інтересами й цілями. При виробленні своєї позиції держава враховує потреби, інтереси й мети інших суб'єктів міжнародного права. У процесі міжнародного нормотворчества держави й інші суб'єкти міжнародного права погоджують саме свої позиції відносно питання, що представляє взаємний інтерес, і досягають якогось компромісу, що й втілюється в конечном рахунку в тексті міжнародного договору. А воля держави при цьому проявляється в його свідомій цілеспрямованості виробити свою позицію й погодити неї з іншими суб'єктами міжнародного права з метою досягнення взаємовигідного результату
На практиці першою стадією процесу укладання договору є обмін повноваженнями для обопільних умов і перевірка повноважень особливим комітетом для багатосторонніх договорів. Повноваження - це спеціальний документ, видаваний державним органом, від імені якого полягає договір, уповноваженим на ведення переговорів і підписання договору особам. Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про міжнародні договори України» Президент України, глава Кабінету Міністрів України й міністр закордонних справ України ведуть від імені Української держави переговори й мають право підписувати міжнародні договори, не маючи потребу в повноваженнях, тобто ex officio (у силу займаної посади). Інші ж офіційні особи, що беруть участь у розробці й прийнятті міждержавних договорів, мають повноваження, видані Президентом України; міжурядових договорів - Прем'єр-міністром України; міжвідомчих угод - главою відповідного відомства й міністерством закордонних справ України (ст. 5 Закону України «Про міжнародні договори України»).
Уповноважені особи зобов'язані діяти в договірному процесі строго на підставі даних повноважень, але не перевищуючи їх, тому що в противному випадку укладений договір не буде мати юридичного значення (ст. 8 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.).
Зазначені особи, крім повноважень, одержують також від відповідних органів своєї держави інструкції, у яких виражена позиція даної держави по предметі переговорів. Уповноважені повинні неухильно дотримуватися в договірному процесі отриманих інструкцій. Однак договір, укладений з порушенням інструкцій, не втрачає свого юридичного значення, оскільки інструкції - це сфера внутрішньої компетенції держав
Після закінчення переговорів, коли текст договору погоджений і встановлена його автентичність (дійсність), уповноважені особи парафують договір. Парафування міжнародного договору означає підтвердження автентичності його тексту ініціалами уповноважених осіб договірних держав, що свідчить, що даний погоджений текст договору є остаточним. Термін «парафування» походить від французького слова paraphe - короткий підпис. Значення цієї стадії полягає в тім, що вона дає можливість уникнути споровши відносно остаточних формулювань положень договору. Відповідно до діючих міжнародно-правових норм глави дипломатичних представництв мають право вести переговори із правительством держави перебування й парафувати погоджені тексти договорів ex officio.
Парафування міжнародного договору не означає ще згоди держав на його обов'язковість для них і не породжує взаємних прав і обов'язків, певних у статтях угоди.
Найпоширенішими формами вираження згоди на обов'язковість міжнародного договору є підписання договору, ратифікація, твердження, прийняття і приєднання
Підписання міжнародного договору означає згода на його обов'язковість тільки в тому випадку, якщо договір не підлягає ратифікації або твердженню. Як правило, у такому договорі є чітке положення про набрання ним чинності з моменту підписання. Підписання ж договору, що підлягає ратифікації або твердженню, є формою встановлення автентичності тексту. Разом з тим підписання таких договорів тягне певні правові наслідки: держава зобов'язана втримуватися від дій, які б позбавили підписаний, але не договір, що вступив у силу, його об'єкта й мети доти, поки воно не виразить ясно свого наміру не ставати учасником цього договору (ст. 18 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.).
Ратифікація (від панцира. Ratus - вирішений, затверджений і facere - робити) - це твердження міжнародного договору вищим органом державної влади. Відповідно до п. 32 ст. 85 Конституції України тільки Верховна Рада України правочинна давати згоду на ратифікацію міжнародних договорів України. Ратифікація міжнародного договору втілюється у двох документах: законі про ратифікацію (внутрішньодержавний акт) і ратифікаційній грамоті (міжнародно-правовий акт). У ст. 7 Закону України «Про міжнародні договори України» наведений перелік договорів, що містяться Українською державою, що підлягають ратифікації: політичні, загальекономічні, по загальним фінансовим вопросам, територіальні, мирні, дотичні правий і воль людини й громадянина, про громадянство, про участь у міжнародних союзах і системах колективної безпеки, про військову допомогу й напрямок контингентів Збройних Сил України в інші країни, про дозвіл перебування іноземних військ на території України, про історичне й культурне надбання народу України. Цей перелік не є вичерпної, оскільки міжнародне право не встановлює фіксованого переліку міжнародних угод, що підлягають обов'язкової ратифікації. Тому договірні сторони можуть у будь-якому договорі передбачити необхідність його ратифікації
Для вступу обопільної умови в силу необхідний обмін ратифікаційними грамотами договірними державами. У багатосторонніх договорах ратифікаційні грамоти здаються на зберігання депозитарію й набувають чинності після здачі певного договором кількості таких грамот
Міжнародні організації як суб"єкти міжнародного права, що володіють правоздатністю містити договори, замість ратифікації використовують у своїй практиці акт офіційного підтвердження договору
Формою визнання обов"язкової сили міжнародних договорів в основному міжвідомчого або міжурядового характеру є їхнє твердження (конфірмація) відповідним міністерством (відомством) або правительством.
Коли держава в силу якихось причин не брало участь у розробці й прийнятті якого-небудь договору, воно може згодом приєднатися до нього на умовах, певних у самому договорі. Звичайне приєднання до багатостороннього договору здійснюється шляхом здачі депозитарію спеціального акту або підписання спеціального протоколу. Іноді формою приєднання до багатостороннього договору виступає прийняття цього договору. У такому випадку варто не плутати цю форму приєднання до договору із прийняттям тексту договору - початковою стадією договірного процесу
У договірному процесі не останню роль грає депозитарій - хоронитель справжнього тексту багатобічного міжнародного договору й всіх стосовних до нього документів (ратифікаційних грамот, застережень, денонсацій і т.буд.). Функції депозитарію можуть виконувати одне або кілька держав, міжнародна організація або її вища посадова особа. Так, Генеральний секретар ООН виконує функції депозитария в ряді багатосторонніх договорів, укладених під егідою ООН. Учасниками Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. державами-депозитаріями були визначені Великобританія, СРСР (Росія) і США. У даних обставинах досить здати документ, що ставиться до Договору, правительству одного із трьох держав-депозитаріїв
Основні функції депозитарію зводяться до зберігання справжнього тексту договору й зданих йому на зберігання повноважень; підготовка засвідчених копій договору й напрямок їхнім зацікавленим державам; одержання й зберігання ратифікаційних грамот і інших документів, що ставляться до договору, і інформування про це учасників; реєстрування міжнародного договору
Функції депозитарію за своїм характером є міжнародними й повинні виконуватися имбеспристрастно.
<< | >>
Источник: Твой Экзамен. Шпаргалки по міжнародному праву. 2009

Еще по теме 35. Стадії висновку міжнародних договорів:

  1. 35. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
  2. № 9. Дія міжнародних договорів України. Поняття та види міжнародних договорів України.
  3. 31. Поняття права міжнародних договорів
  4. 39. Тлумачення міжнародних договорів
  5. 37. Реєстрація й опублікування міжнародних договорів
  6. 33. Класифікація міжнародних договорів
  7. 33. Класифікація міжнародних договорів.
  8. 36. Застереження й виправлення до міжнародних договорів
  9. 33. Види міжнародних договорів
  10. 38. Дія й дійсність міжнародних договорів
  11. 34. Форма, структура й найменування міжнародних договорів
  12. 40. Припинення й призупинення дії міжнародних договорів
  13. 40. Закінчення дії і призупинення дії міжнародних договорів.
  14. Особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, зразкових і типових договорів
  15. Міжнародний захист прав людини й основних воль - Міжнародно-правові питання громадянства (Частина 5)
  16. 87. Реалізація принципу мирного дозволу міжнародних суперечок за допомогою міжнародних організацій
  17. 73. Міжнародно-правова відповідальність міжнародних організацій
  18. Міжнародний захист прав людини й основних воль - Міжнародно-правові питання громадянства (Частина 7)
- Авторское право - Адвокатура России - Адвокатура Украины - Административное право России и зарубежных стран - Административное право Украины - Административный процесс - Арбитражный процесс - Бюджетная система - Вексельное право - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право России - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Лесное право - Международное право (шпаргалки) - Международное публичное право - Международное частное право - Нотариат - Оперативно-розыскная деятельность - Правовая охрана животного мира (контрольные) - Правоведение - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор в России - Прокурорский надзор в Украине - Семейное право - Судебная бухгалтерия Украины - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Теория государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право России - Уголовное право Украины - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право Украины - Экологическое право (курсовые) - Экологическое право (лекции) - Экономические преступления - Юридические лица -