§3. Загальні положення реформування пенітенціарної системи

1. Загальні положення

1.1. Після обговорень, що відбулися між офіційними посадовими особами Ради Європи та представниками уряду України, було досягнуто згоди про те, що Рада Європи підготує програму співробітництва з метою надання консультативних послуг та забезпечення керівних принципів у справі приведення в'язничної системи України у більшу відповідність до західноєвропейських стандартів та Європейських в'язничних правил.

1.2.

В основу програми була покладена необхідність:

— підготувати опис системи управління української в'язничної адміністрації, включаючи заклади для підготовки персоналу та окремі пенітенціарні установи;

— зробити оцінку можливостей запровадження необхідних перетворень у світлі Європейських в'язничних правил;

— підготувати конкретні пропозиції щодо запровадження змін як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі.

2. Історична довідка

2.1. Територія України була включена до складу Польщі у XVI сторіччі, а в 1703 році вона була проголошена частиною Росії. Наприкінці першої світової війни були намагання ство-

318

рити незалежний уряд, але у 1922 році після громадянської війни та вторгнення Червоної Армії Україна стала Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою. Вся територія України увійшла до складу СРСР у 1945 році. 24 серпня 1991 року Україна проголосила свою незалежність і пізніше, цього ж року після розпаду СРСР, взяла участь у першому засіданні нової Співдружності Незалежних Держав.

2.2. Територія України складає 603 700 кв. км, і вона є другою за розмірами європейською державою. Вона має спільні кордони з Польщею, Беларуссю, Росією, Словакією, Угорщиною, Румунією та Молдовою. Населення України складає приблизно 52,1 млн. чоловік, з яких 72% — українці, а 22% — росіяни. У 1989 році офіційною мовою в Україні була проголошена українська, хоча широко також застосовується російська мова.

2.3. Адміністративний устрій країни передбачає 24 області та Автономну Республіку Крим. Київ є столицею і найбільшим містом України з населенням більш як 3 млн. мешканців. Більше одного мільйона мешканців мають 4 міста: Харків, Дніпропетровськ, Одеса та Донецьк.

2.4. До незалежності українська економіка була складовою частиною планової економіки Радянського Союзу. Приблизно 40% виробництва України було спрямовано на військовий та промисловий сектори радянської економіки. Згортання таких тісних економічних зв'язків та зменшення попиту на експорт військової продукції призвели до різкого падіння виробництва у всіх секторах. Впродовж перших трьох років незалежності валовий внутрішній продукт зменшився приблизно на 50%, але на початку 1995 року це падіння було практично зупинене.

2.5. У 1991-1993 роках інфляція зросла з 390% до 10255% головним чином в результаті великих витрат у промисловому та соціальному секторах. Запровадження більш суворої грошової політики у 1994 році призвело до скорочення щомісячної інфляції до менш ніж 10%; на середину 1995 року щомісячна інфляція становила менше 5%. Невдовзі після проголошення незалежності як тимчасовий захід була запроваджена українська валюта — карбованець, її обмінний курс впав з 293 крб. за 1 дол. США у 1992 році до приблизно 186 000 крб. за 1 дол. США у середині 1996 року. Після багатьох затримок у вересні 1996 року карбованець був замінений новою національною валютою — гривнею з обмінним курсом приблизно 1,89 за 1 дол. США.

2.6. Хоча Україна і забезпечує себе вугіллям, вона змушена

319

г

імпортувати 90% потреб нафти і 75% природного газу. Оскільки Україна має свої власні уранові запаси, атомна енергетика є одним з найдешевших і найбільш незалежних джерел енергії, і приблизно 30% національного виробництва електроенергії забезпечувалося 5 атомними електростанціями України. У квітні 1986 року в результаті вибуху одного з атомних реакторів на Чорнобильській АЕС 40 тис. кв. км української території зазнали радіоактивного забруднення, а 4,7 млн. га сільськогосподарських земель були втрачені.

2.7. З того часу із забруднених районів було переселено приблизно 120 тис. мешканців, а 3 млн. осіб, які безпосередньо постраждали від вибуху, зараз мають право на безкоштовні ліки, субсидії на їжу та достроковий вихід на пенсію. Сьогодні 1/6 частина національного бюджету витрачається на послаблення наслідків Чорнобильської аварії. Вже досягнуто згоди про те, що міжнародне співтовариство надасть фінансову допомогу для того, щоб Чорнобильску АЕС можна було закрити до 2000 року.

2.8. Загальне скорочення доходів населення призвело до суттєвого зростання чисельності бідних людей. За даними Організації Об'єднаних Націй у 1989—1993 роках частина сімейного бюджету, що використовується на харчування, зросла на 24%, в той час як середня щоденна калорійність їжі знизилася приблизно на 19%. В той же час погіршилася якість медичного обслуговування, що зумовлюється застарілим обладнанням та хронічним браком ліків. Україна знаходилась у повній залежності від СРСР з точки зору постачання ліків та сировини для їх виготовлення, і у 1991 році на їхній імпорт Україна витратила 800 млн. дол. США. У 1992 році цей імпорт взагалі припинився. Хоча сьогодні ситуація дещо поліпшилася, Україна все ще не спроможна виробляти деякі з найбільш важливих фармацевтичних препаратів, брак валюти обмежує імпорт.

2.9. У жовтні 1994 року Президент Кучма запропонував програму реформ із 6 пунктів, яка підтвердила і посилила намір уряду України прямувати до ринкової економіки. Після цього МВФ затвердив першу половину короткострокового кредиту у розмірі 700 млн. дол. США, Світовий банк надав реабілітаційну позику 500 млн. дол. США, а у квітні 1995 року МВФ затвердив резервну угоду у розмірі 1,96 млрд. дол. США.

3. Законодавча база

3.1. До проголошення незалежності пенітенціарна система України, як і усіх інших республік колишнього СРСР, функці-

320

снувала відповідно до законодавчих та нормативних вимог, встановлених Кримінальним кодексом СРСР та його підза-конними актами. Після 24 серпня 1991 року ця структура була значно виправлена з метою врахування нових обставин. У 1993 році набув чинності український Виправно-трудовий кодекс, положення якого з того часу неодноразово змінювалися з метою збільшення кількості передач, які в'язень може отримувати, і послаблення деяких попередніх обмежень на листування та побачення. В той же час продовжується робота над розробкою нового Кримінального кодексу, Кримінально-процесуального кодексу та Кримінально-виконавчого кодексу. Можна сподіватися, що остаточні проекти цих документів будуть подані парламенту на розгляд у найближчому майбутньому.

3.2. 14 липня 1992 року Україна подала заявку про вступ до Ради Європи. У вересні 1992 року українському парламентові був наданий статус спеціально запрошеного гостя в Парламентській асамблеї Ради Європи, яка у своєму висновку № 190(1995) рекомендувала Комітетові міністрів запропонувати Україні стати членом Ради Європи і надати їй 12 місць у Парламентській асамблеї.

3.3. Ці рекомендації, ухвалені Асамблеєю 26 вересня 1995 року, спиралися на розуміння того, що через рік після вступу Україна, крім іншого, схвалить нову Конституцію, концепцію правової політики у галузі захисту прав людини, правової та судової реформи, новий Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс. Передбачалося також, що функція управління в'язницями буде передана Міністерству юстиції до кінця 1998 року.

3.4. Асамблея також відзначила, що Україна, крім іншого, має намір підписати Європейську конвенцію з прав людини під час вступу до Ради Європи, підписати впродовж одного року та ратифікувати впродовж трьох років з моменту вступу Протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що стосується скасування смертної кари, а також запровадити мораторій на виконання смертних вироків з дня вступу. Україна стала членом Ради Європи 9 листопада 1995 року, і у своєму виступі перед Парламентською асамблеєю 23 квітня 1996 року Президент Кучма підтвердив, що Україна поважатиме всі свої зобов'язання. Конвенція з прав людини була підписана у листопаді 1995 року, а Європейська конвенція про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню була

321

підписана у травні 1996 року. Жодна з цих конвенцій ще не ратифікована. 4. Смертна кара

4.1. У 1992 році у Кримінальний кодекс та у Кримінально-процесуальний кодекс були внесені зміни, в результаті яких кількість злочинів, шо караються смертною карою, була зменшена. Злочини, за які може бути призначена смертна кара, визначаються в українському Кримінальному кодексі:

— посягання на життя державного діяча (стаття 58);

— посягання на життя представника іноземної держави (стаття 59);

— посягання на життя групи людей або майно (стаття 60);

— умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (стаття 93);

— посягання на життя працівника міліції або народного дружинника, а також військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю по охороні громадського порядку (стаття 190і прім.).

4.2. Особа, засуджена до смертної кари, спочатку направляється у слідчий ізолятор, де вона має сім днів на оскарження. Якщо вона особисто не подає оскарження, начальник в'язниці робить це замість неї. Розгляд оскарження може тривати багато місяців, і засуджені не зобов'язані особисто бути присутніми на ньому, хоча багатьом з них це дозволяється. Якщо суди не задовольняють оскарження, засуджений може тоді подати прохання Президенту про помилування і він утримується у слідчому ізоляторі іноді впродовж багатьох місяців, поки його апеляція не буде розглянута президентською комісією.

4.3. Якщо Президент приймає рішення про помилування, смертна кара може бути замінена позбавленням волі на строк до 20 років, і засуджений переводиться у колонію особливого режиму (максимальна охорона) № 52 у Донецькій області або № 58 у Хмельницькій області. Такі засуджені мають такий са мий статус, як і «особливо небезпечні рецидивісти», за визна ченням статті 26 Кримінального кодексу, і після відбуття 50% призначеного строку покарання можуть бути переведені в іншу категорію. (

4.4. Більшість старших посадових осіб не знають, які проце- [ дури здійснюються безпосередньо перед виконанням смертного вироку, де він виконується, що відбувається з тілом страченого і яка інформація надається, якщо вона взагалі надається, найближчим родичам. Офіційні запити щодо отримання такої інформації і відповідних цифрових даних були відхилені на

322

підставі того, що уряд розглядає такі дані як державну таємницю; правда, ми отримали підтвердження, шо смертні вироки виконуються шляхом розстрілу.

4.5. Офіційні особи надали інформацію про те, що впродовж останніх п'яти років 126 оскаржень були задоволені і що у червні 1996 року 160 засуджених до смертної кари чекали результатів розгляду їхніх оскаржень у суді або відповіді на їхні прохання до Президента про помилування.

4.6. Додаткова інформація була отримана з газети, у якій було опубліковане інтерв'ю з Головою Верховного Суду: він, як писала газета, сказав, що за 15 останніх років, тобто з 1981 по 1995 рік, до смертної кари було засуджено 1984 особи, 185 з них — у 1995 році і що у першій половині 1996 року до смертної кари було засуджено 93 особи. Організація «Міжнародна амністія», посилаючись на статистичні дані, які начебто були оприлюднені Міністерством юстиції, але які нам не були надані, повідомила, що у 1995 році до смертної кари була засуджена 191 особа і що 149 (78%) з цих осіб були страчені; аналогічні дані за 1994 рік складають відповідно 143 і 60 (41,9%).

4.7. У доповіді України Комітетові Організації Об'єднаних Націй проти тортур (CAT/C/34/Add.l, 10 July 1996) містяться такі цифрові дані: Рік

Засуджено до смертної кари

Страчено

Страчено (%)

1991

112

42

19,6

1992

103

79

76,7

1993

117

78

66,7

1994

143

103

72,3

1995

191

149

78.0

4.8. Жоден із засуджених, які чекали на рішення Президента і з якими ми розмовляли, нічого не знав про подальші процедури або інформування. Один із них сказав нам, що, якби Президент відхилив його прохання про помилування, то він

323

би вже не жив; хоча з цього приводу йому не було надано ніякої офіційної інформації. Все, що нам вдалося з'ясувати з певним ступенем достовірності — це те, що засуджений, прохання про помилування якого відхиляється, забирається із слідчого ізолятора групою, що називається «конвой». Ці люди, які входять до складу спеціального підрозділу Міністерства внутрішніх справ, доставляють в'язня у невідоме місце і там його розстрілюють. Ніякої інформації про те, що відбувається з тілом страченого або яка інформація надається, якщо вона взагалі надається, найближчим родичам, нам не було надано.

4.9. Коли Україна вступила до Ради Європи у 1995 році, вона взяла на себе зобов'язання підписати Протокол № 6 до Європейської конвенції з прав людини, який стосується скасування смертної кари, впродовж наступного року, ратифікувати його впродовж 3 років після приєднання до Конвенції і негайно запровадити мораторій на виконання смертних вироків. Статті, що публікуються у газетах та інформація, що надається неурядовими організаціями, породжують сумніви щодо дотримання мораторію на виконання смертних вироків; аналогічні сумніви були також висловлені адвокатом одного із нещодавно засуджених до смертної кари.

4.10. Перевірка журналу реєстрації в одному із слідчих ізоляторів (№192 в Одеській області) показала, що у 1996 році з цього ізолятора було вивезено 10 засуджених до смертної кари. Жоден з офіційних записів не вказував, чому в'язні були вивезені, куди вони були вивезені, чи вони були помилувані, чи смертний вирок був приведений у виконання. Ніхто відповісти на ці запитання не зміг. Один запис у журналі реєстрації слідчого ізолятора № 196 (Житомирська область) свідчив про те, що Віталій Гуменюк, якого було засуджено до смертної кари, був переведений до Києва ЗО червня. Цей запис супроводжувався надписом (можливо неофіційним) «на страту».

4.11. Як повідомила організація «Міжнародна амністія», у березні 1996 року Посольство України в Канаді проінформувало її про те, що «... на національному рівні ніяких офіційних законодавчих актів про скасування смертної кари не схвалено, а мораторія на виконання смертних вироків не запроваджено». У травні 1996 року «Міжнародна амністія» була проінформована, що один з працівників Генеральної прокуратури сказав батькові одного засудженого до смертної кари (Сергія Текучева), що він нічого не знає про мораторій на виконання смертних вироків і що режим для засуджених осіб залишається тим самим. 28 червня 1996 року в результаті обговорень Парламент-324

ська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію 1097 про скасування смертної кари в Європі. Ця резолюція, крім іншого, засуджує Україну за явне порушення свого зобов'язання запровадити мораторій на виконання смертних вироків з моменту вступу до Ради Європи.

4.12. Резолюція 1097 була доведена до відома високих посадових осіб пенітенціарної служби, які потім інформували нас, що 21 серпня 1996 року Президент України видав наказ про створення комітету з питань смертної кари. До складу цього комітету входитимуть 15 членів: високі посадові особи уряду, Верховного Суду, Генеральної прокуратури, члени правоза-хисних організацій та декілька невизначених експертів. Ми не були поінформовані про повноваження цього комітету, але нам сказали, що він розглядатиме вимоги та рекомендації Ради Європи.

4.13. Незважаючи на численні сумніви, які підсилювалися браком інформації щодо місцезнаходження 10 засуджених, які були вивезені з камер для смертників колонії № 192 (Одеська область), ми не знайшли свідчень, що підтверджували б наші підозри у тому, що смертні вироки продовжують виконуватися.

4.14.

18 листопада 1996 року «Міжнародна амністія» повідомила, що Сергій Текучев був страчений 17 жовтня 1996 року, через два дні після його переведення у слідчий ізолятор № 178 у Дніпропетровській області. Його батьки були офіційно повідомлені про його страту лише 13 листопада 1996 року, коли вони отримали свідоцтво про смерть. 29 листопада одне французьке інформаційне агентство повідомило, що за словами однієї відповідальної української особи, з початку 19% року було страчено більше 100 засуджених осіб, причому 89 з них — у першій половині року. Ця інформація пізніше була підтверджена у прес-релізі Ради Європи, який вийшов після семінару, що відбувся у Києві 28 і 29 листопада.

4.15. У прес-релізі Ради Європи, що вийшов 10 грудня 1996 року, зазначалося, що Голова Парламентської асамблеї Лені Фішер звернулася із закликом до всіх держав-членів повністю дотримуватися Європейської конвенції з прав людини. Вона висловила жаль з приводу того, що Росія та Україна не виконали своїх зобов'язань щодо смертної кари: «Під час приєднання до Ради Європи Росія та Україна взяли на себе зобов'язання негайно запровадити мораторій на виконання смертних вироків. Однак сьогодні кількість страчених є навіть більшою, ніж раніше. Ця ситуація обов'язково повинна бути змінена».

325

5. Організаційна структура

5.1. Українська пенітенціарна служба була складовою частиною Міністерства внутрішніх справ. Хоча цю службу планується передати до Міністерства юстиції, пов'язані з цим фінансові та матеріальні проблеми можуть затримати цю передачу на період до 2 років. Оперативне та адміністративне управління пенітенціарною службою здійснює начальник Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України. Під час наших візитів цю посаду обіймав генерал-лейтенант Іван Штанько, який працює у пенітенціарній системі впродовж багатьох років. Він безпосередньо відповідає за функціонування пенітенціарної служби перед заступником міністра внутрішніх справ, і йому надають допомогу у його роботі 4 заступники. Перший заступник відповідає за питання виконання покарань, другий — за працевикористання та виробництво, третій — за фінансово-економічні питання, а четвертий займається питаннями матеріально-технічного забезпечення.

5.2. Штаб-квартира пенітенціарної служби знаходиться у Києві і нараховує біля 250 працівників. В цілому у пенітенціарній службі працює приблизно 37 000 осіб, з яких 21 000 — це атестовані працівники органів внутрішніх справ, а 16 000 — вільнонаймані особи. Приблизно 7 000 засуджених осіб працюють на роботах по обслуговуванню пенітенціарних установ, які інакше мали б здійснюватися в'язничним персоналом. Крім того, до складу пенітенціарної служби входять також військовослужбовці внутрішніх військ (див. пункт 5.8 нижче).

5.3. Штаб-квартира:

— здійснює централізований контроль за функціонуванням і облаштуванням пенітенціарних установ;

— здійснює фінансовий контроль;

— готує законопроекти та проекти нормативних актів;

— готує поправки до діючого законодавства та нормативних актів.

5.4. Оперативний контроль за функціонуванням всієї служби здійснюється через обласні структури, які з географічної точки зору співпадають з 24 адміністративними областями і Автономною Республікою Крим. Кожна обласна пенітенціарна служба знаходиться під оперативним керівництвом начальника облао ного відділу (управління) виконання покарань, якому допомагає невеликий штат співробітників. В 11 найбільших областях начальники обласних структур виконання покарань прирівнюються по посаді до начальника управління, а в 14 менших областях — до посади начальника відділу.

326

5.5. Українські пенітенціарні установи розподіляються на:

— слідчі ізолятори — установи, де під вартою утримуються особи, що знаходяться під слідством, чекають постанови суду або підтвердження вироку і, в деяких випадках, результатів оскарження. Невелика кількість засуджених осіб знаходиться в них для обслуговування установ;

— колонії — установи, де засуджені особи відбувають покарання. Цей термін походить від колишнього «виправно-трудові колонії» або, у випадку неповнолітніх, «виховно-трудові колонії»;

— в'язниці — окремі, забезпечені охороною приміщення у слідчих ізоляторах, де засуджені особи утримуються за рішенням суду. Суд може ухвалити рішення про відбуття у в'язниці всього або частини строку покарання. Засуджені тут утримуються у дуже обмеженому режимі, вони не можуть пересуватися по установі, а кімнати, які, як правило, розраховані на багатьох осіб, не мають відповідних санітарних умов. Цей термін скоріше відображає обмеженість режиму, ніж тип установи.

5.6. В цілому українська пенітенціарна система нараховує 166 установ, деякі з яких мають окремі спеціалізовані медичні частини (див. Додаток А). У червні 1996 року в них утримувалося 213 654 особи, з яких 43 684 (20,4%) — у 32 слідчих ізоляторах, а 169 970 осіб відбували покарання в 134 колоніях. Колонії включають 98 закритих та 21 відкриту установу для дорослих, 4 спеціалізовані лікарні та 11 установ для неповнолітніх. Станом на 16 грудня 1996 року кількість осіб у пенітенціарних установах збільшилася до 218 000. Надлишок у 6 000 осіб знаходиться у 14 спеціалізованих установах для лікування алкоголіків.

5.7. Кожна установа офіційно має свій номер, який їй присвоюється за системою незрозумілою і сьогодні неактуальною. Анонімність, що створюється такою системою, посилює загальну атмосферу ізоляції, а то й таємності, яка все ще оточує пенітенціарну систему і суперечить принципам відкритого демократичного суспільства. Сьогодні слід докласти всіх зусиль для того, щоб інтегрувати пенітенціарні установи у ті населені пункти, в яких вони знаходяться. Це не тільки сприятиме інформуванню суспільства про те, що пенітенціарна служба робить від його імені, і поглибленню розуміння характеру і масштабів проблем, що стоять перед службою, але й підвищуватиме авторитет цієї служби в цілому і повагу до її працівників.

327

Ми рекомендуємо скасувати існуючу систему нумерації кожної пенітенціарної установи та ідентифікувати кожну пенітенціарну установу більш описовим найменуванням, яке сприяло б посиленню її відношення до населеного пункту, у якому вона знаходиться. Найменування мають вибиратися спільно з представниками місцевих органів (див. Європейські в'язничні правила (ЄВП), правило 53).

5.8. Кожна установа очолюється начальником, який залежно від розмірів та характеру установи має до чотирьох заступників та певну кількість атестованих співробітників органів внутрішніх справ, які складають середню ланку керівництва. Молодший персонал установ, який здійснює нагляд за ув'язненими, називається контролерами. 14 000 солдат входять до складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, які відповідають за охорону периметрів пенітенціарних установ, надання допомоги контролерам у виконанні деяких повсякденних обов'язків по охороні та утриманню під вартою в межах установ, а також за ескортування ув'язнених до суду та з нього і під час перевезення з однієї установи в іншу.

5.9. Приблизно 7 000 (50%) військовослужбовців внутрішніх військ були задіяні на виконанні внутрішніх обов'язків, а решта використовувалися для охорони периметрів та виконання інших обов'язків за межами установ. Дві третини військовослужбовців проходили обов'язкову військову службу, а одна третина працювала за контрактами. Кінцева ціль полягає у тому, щоб персонал, що охороняє периметри, і той, що забезпечує в установах внутрішню охорону та контрольні функції, залучався в пенітенціарну службу на контрактній основі. Ескортування в'язнів за межами установи поки що залишається завданням обмеженого військового контингенту.

5.10. Сьогодні необхідно застосовувати військовий контингент для боротьби із безпорядками в установах. Нас поінформували, що окрім тримісячної підготовки, яка передбачає вивчення питань в'язничної охорони та перевірок, кожний солдат щорічно проходить курс не менше 180 годин з питань боротьби із внутрішніми безпорядками у пенітенціарних установах. Плани на випадок непередбачених обставин переглядаються кожного року, а практичне навчання, в ході якого імітується кризисна ситуація, здійснюється в слідчих ізоляторах один раз на півроку, а в колоніях — раз у два роки.

5.11. Постійне використання військовослужбовців у пенітенціарних установах або для охорони периметрів, або для

328

виконання внутрішніх обов'язків є нераціональним, створює плутанину в підпорядкованості та підзвітності. Особливо неприпустимо, щоб військовослужбовці використовувалися для виконання завдань, в ході яких мають тісний контакт із в'язнями. Сучасна в'язнична система вимагає, щоб особи, які працюють із в'язнями, були спеціально підготовленими і могли робити значний внесок не тільки у процес управління, забезпечення охорони і контролю в установі, але й у справу особистого розвитку і реабілітації в'язнів, за яких вони відповідають. Для виконання такого завдання необхідна конкретна мотивація і програма професійної підготовки, яка відрізняється від програми добору і підготовки військовослужбовців.

Ми рекомендуємо усунути військовий персонал з пенітенціарних установ, звільнити його від обов'язків ескортування в'язнів якнайшвидше, а його сьогоднішні функції передати належним чином підготовленому персоналу пенітенціарної служби (див. ЄВП, правило 54).

5.12. На перші наші запитання щодо існування установ для утримання під вартою, що підпорядковуються службі безпеки, ми прямої відповіді не отримали. В подальшому в ході обговорень у нас склалося чітке враження, що служба безпеки має свої власні слідчі ізолятори у більшості, якщо не в усіх, областях. Офіційного підтвердження існування таких установ ми не отримали.

Ми рекомендуємо, щоб усі особи, які мають утримуватися під вартою з метою розслідування, які мають постати перед судом або відбувати покарання у вигляді позбавлення волі, утримувалися в установах, що знаходяться під адміністративним та оперативним контролем пенітенціарної служби (див. ЄВП, правила 51—63 і частина III Пояснювальної доповіді).

5.13. Українська пенітенціарна служба завжди мала тісні оперативні стосунки з військовими та міліцією, і вона нерідко (і неправильно) згадується як один із правоохоронних органів. Весь персонал, включаючи більшість адміністративного персоналу, що працює у центральній та обласних штаб-квартирах, має військові звання як і міністри та багато хто з їхніх службовців. Хоча співробітництво між відомствами та взаємна підтримка відіграють важливу роль у підтриманні громадського порядку та безпеки в державі, ці три відомства мають виконувати різні функції. Тому ми вважаємо, що така тісна ув'язка, яка ще більше підсилюється використанням військовослужбовців із складу пенітенціарної служби стане

329

значним внеском у поточні зусилля, спрямовані на модернізацію служби і приведення її у більшу відповідність до європейських стандартів.

5.14. Використання військовослужбовців та атестованих співробітників органів внутрішніх справ перекручує в очах громадськості завдання та статус пенітенціарної служби і позбавляє службу її власного обличчя, якого вона потребує і заслуговує. Співробітники служби мають відрізнятися їхніми функціями, і тому більше уваги слід приділяти їхнім адміністративним, наглядовим та керівним функціям, а не їхній позиції на щаблі військової ієрархії.

5.15. Виведення військовослужбовців із складу пенітенціарної служби є одним з важливих елементів реформи і воно має супроводжуватися переглядом програм підготовки персоналу. Процес набуття цивільного характеру вимагає, щоб діяльність, яка має суто військовий характер, була замінена діяльністю, яка більш точніше відображає особливість ролі пенітенціарної служби і важливість соціального внеску, який вона робить.

Ми рекомендуємо:

— припинити всі організаційні та оперативні зв'язки з військовими та міліцією і приділяти першочергову увагу необхідності створення пенітенціарної служби як автономної соціальної організації;

— Раді Європи скоординувати заходи для старших посадових осіб по вивченню організаційної і адміністративної структури великих в'язничних систем Західної Європи;

— вжити аналогічних заходів для того, щоб керівники обласних відділів або управлінь та начальники установ могли ознайомитися з регіональними структурами та невеликими в'язничними системами;

— припинити використання військових звань та військової уніформи співробітниками пенітенціарної служби;

— надати співробітникам пенітенціарної служби уніформу, яка відрізнялась би за стилем та кольором від уніформи військовослужбовців та міліції;

— скоригувати програми підготовки персоналу таким чином, щоб вони більш точніше враховували характер та масштаби його соціальної роботи (див. ЄВП, правило 55).

5.16. Нам повідомили, що Генеральний прокурор приділяє великої уваги завданню прокуратури по здійсненню нагляду за пенітенціарною системою і що він призначив заступника Генерального прокурора особисто відповідальним за цю наглядову функцію і за підтримання правопорядку в установах.

330

5.17. Слідчі ізолятори знаходяться під наглядом прокурора відповідної області. Він сам або один з його заступників відвідує кожний ізолятор якнайменш один раз на місяць, перевіряє стан дотримання законів та нормативних актів, що регулюють діяльність пенітенціарної системи, перевіряє умови утримання та вислуховує скарги ув'язнених. Нагляд за дотриманням законності в колоніях здійснюють відповідні прокурори, кількість яких сьогодні становить 18 в 17 областях; там, де такі прокурори відсутні, їхні обов'язки виконують місцеві прокурори.

5.18. Прокурор має відвідувати колонії один раз на шість місяців і більш частіше, якщо він вважає це за необхідне. Він також відвідує їх щомісячно для перевірки законності покарань, призначених начальником за порушення внутрішнього розпорядку, огляду всіх частин установи і ознайомлення із скаргами засуджених. Нам було повідомлено, що на безпосередньо подані скарги відповідь дається впродовж 10—15 днів, але якщо скарга вимагає подальшого вивчення, відповідь може даватися впродовж одного місяця. Для затримання відповіді на термін, що перевищує один місяць, треба мати дозвіл Генерального прокурора.

5.19. Наші спостереження свідчать про те, що існуюча система інспекцій функціонує не дуже ефективно. Під час нашого перебування в установах ми відзначили низку серйозних недоліків (наприклад, відсутність у кожного засудженого свого ліжка), які мали б бути поміченими і виправленими під час навіть самої поверхової перевірки умов утримання. Багато засуджених, з якими ми розмовляли, сказали, що вони рідко бачать прокурора, а ті, хто таку можливість мав, не могли скаржитися з огляду на присутність персоналу, який його завжди супроводжує. Ті в'язні, які подали письмові скарги, скаржилися, що затримки з відповідями набагато перевищують встановлені терміни.

Ми рекомендуємо:

— створити, як тільки це дозволять ресурси, інспекційний орган, який має координуватися з центрального рівня, бути незалежним і мати у своєму розпорядженні обласні групи, що включають досвідчених працівників пенітенціарної системи, представників інших громадських організацій, включаючи неурядові організації;

— скасувати після створення незалежного інспекційного органу інспекційні функції прокурора;

— здійснювати повну інспекцію кожної установи якнайменш один раз на рік;

331

— подавати письмову доповідь про кожну інспекцію відповідному міністру;

— оприлюднювати доповіді про кожну інспекцію разом з відповіддю міністра, за винятком додатку, що містить конфіденційну інформацію;

— керівникові інспекційного органу раз у два роки надавати парламентові письмовий звіт про здійснену роботу та встановлені факти (див. ЄВП, правило 4 і пункт 4 Пояснювальної доповіді).

332

<< | >>
Источник: Шумський П.В.. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вен-турі.,1998. — 336 с.. 1998

Еще по теме §3. Загальні положення реформування пенітенціарної системи:

  1. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЙОГО РОЛЬ, ЗМІСТ І СИСТЕМУ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ
  2. § 1. Загальні положення
  3. § 1. Загальні положення
  4. РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  5. Глава 29. Загальні положення
  6. Загальні положення стадії кримінального процесу
  7. 1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
  8. Глава 6. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТЕХНІКИ
  9. Глава 14. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ
  10. 1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
  11. 1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
  12. 81. Загальні положення про зобов'язання щодо спільної діяльності.
  13. Глава 22. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ
  14. 1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
  15. 1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
  16. Глава 13. Загальні положення про господарські зобов’язання
  17. 1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ*
  18. 1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ ПОПЕРЕДНЬОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДДЕЮ
  19. §1. Загальні положення. Суть і завдання нагляду за додержанням законів у місцях позбавлення волі та при виконанні інших примусових заходів, винесених судами
- Авторское право - Адвокатура России - Адвокатура Украины - Административное право России и зарубежных стран - Административное право Украины - Административный процесс - Арбитражный процесс - Бюджетная система - Вексельное право - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право России - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Лесное право - Международное право (шпаргалки) - Международное публичное право - Международное частное право - Нотариат - Оперативно-розыскная деятельность - Правовая охрана животного мира (контрольные) - Правоведение - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор в России - Прокурорский надзор в Украине - Семейное право - Судебная бухгалтерия Украины - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Теория государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право России - Уголовное право Украины - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право Украины - Экологическое право (курсовые) - Экологическое право (лекции) - Экономические преступления - Юридические лица -