§3. Прокурор у стадії дізнання і досудового слідства

Активне, різнобічне у строгій відповідності з законом проведення розслідування переконує громадян у невідворотності викриття і покарання злочинців, водночас воно зміцнює в них віру в стійкість і непорушність своїх прав.

Конкретні завдання органів розслідування можуть бути сфор-мулювані наступним чином:

а) відшукати, закріпити і перевірити докази з метою встановлення самої події злочину;

б) встановити і викрити осіб, винних у вчиненні злочину;

в) перешкодити обвинуваченим (підозрюваним) продовжувати свою злочинну діяльність;

г) виключати можливість ухилення обвинувачених від суду і заслуженого покарання;

д) шляхом своєчасного накладення арешту на майно обвинуваченого і інших осіб забезпечити реалізацію судового вироку в частині задоволення можливого цивільного позову чи конфіскації майна;

е) виявити конкретні причини і умови, що сприяють вчиненню злочину, і вжити заходів щодо їх усунення;

є) відмежувати невинних від притягнення до кримінальної відповідальності, арешту чи іншого незаконного обмеження в правах, а також вжити заходів до реабілітації обвинувачених, чия вина не підтвердилась в результаті розслідування,1

Розслідування злочинів — це активна, цілеспрямована діяльність, направлена на встановлення істини по кожній кримінальній справі. Оскільки істина, що відшукується у кримінальному процесі, складається із всіх фактичних обставин вчинення злочину, встановлених в повній і точній відповідності з дійсністю, то вказані вище завдання найтісніше пов'язані між собою і практично нероздільні один від одного.

1 Див. Гусєв Л.Н. Процесуальне становище слідчого в кримінальному процесі. — В кн. Питання судочинства і судоустрою в новому законодавстві СРСР. М., 1959, с.321.

274

Розкрити злочин і встановити винну особу — складне і відповідальне завдання органів розслідування. Чинячи злочин, а частіше ще при його підготовці, досвідчений злочинець робить все для того, щоб злочин не було розкрито. Він намагається не залишати слідів чи залишити їх якомога менше, намагається створити штучний ланцюг доказів, з допомогою яких розраховує повернути слідство з правильних позицій, направити його по неправильному шляху і т.п. Щоб перебороти хитрощі злочинних угруповань, звести до мінімуму можливі промахи, домогтися загального успіху у боротьбі зі злочинністю, держава постійно вдосконалює організаційні і процесуальні форми розслідування. При цьому враховується багаторічний практичний досвід, досягнення правової теорії, нові умови і можливості, що з'явилися під час розбудови української державності.

Ведеться, зокрема, пошук оптимального співвідношення двох існуючих в кримінальному процесі форм (видів, порядків) розгляду злочинів — дізнання і попереднього слідства і найбільш раціонального розподілу обов'язків між відповідними органами. У минулому грань між дізнанням і попереднім слідством була, як відомо, значною мірою умовною і поступово все більш і більш стиралась. Багато, звичайно, залежить від того, як часто органу дізнання доводиться поряд з оперативно-розшукови-ми діями, а інколи й замість них займатися розслідуванням злочинів від початку й до кінця.

Однак у зв'язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України, на думку автора, слід значно розширити перелік складів злочинів, наприклад, за які передбачено позбавлення волі строком до 3-5 років, по них проводити тільки дізнання і з протоколами чи обвинувальним висновком прокуророві направляти в суд для розгляду по суті. Питання, звичайно, упирається в коло справ, розслідування яких може бути обмежене дізнанням.

У наявності, таким чином, достатньо очевидна тенденція, яка, без сумніву, повинна бути доведена до кінця. Це вимагає накопичений досвід взаємодії органів дізнання і попереднього слідства, на це орієнтує процесуальна теорія, що аналізує організацію і саму процедуру розслідування злочинів. Власне, дізнання, виходячи з етимології цього слова1, означає початковий етап розслідування, на якому уповноважені законом органи проводять невідкладні оперативні і слідчі дії для встановлення події злочину, закріплення його слідів і розшуку злочинців. Під час проведення дізнання важливо переконатись, що злочин дійсно мав місце, виявити і зафіксувати сліди, які легко можуть бути втрачені через втрату часу чи

275

внаслідок дії заінтересованих осіб, вжити заходів до встановлення винних і перешкодити їм уникнути від слідства і суду. Детальне дослідження всіх елементів складу злочину, вияснення обтяжуючих і пом'якшуючих вину обставин, мотивів вчинення злочину, наслідків його і т.д. — все це не повинно входити в завдання дізнання і підлягати встановленню і перевірці на слідуючому етапі розслідування — в стадії попереднього слідства. Маються на увазі ті випадки, коли проведення попереднього слідства є обов'язковим. Що стосується проведення дізнання замість попереднього слідства, то всі вказані вище обставини підлягають зібранню і доказуванню в повному обсязі.

У протилежному значенні дізнання — є допоміжною по відношенню до попереднього слідства діяльністю, воно готує базу і створює умови для провадження останнього.

Наявність у кримінальному процесі особливого процесуального інституту дізнання, яке автор розуміє як початкову діяльність по розслідуванню злочинів, здійснюється з метою наступної передачі справи органам судового слідства, є цілком виправданим і, безумовно, необхідним.

Для ефективного розкриття злочинів необхідно, перш за все, щоб про кожне злочинне порушення закону швидко стало відомо органу, уповноваженому вести боротьбу зі злочинністю. З найбільшим успіхом це може бути досягнуто лише за умови, що відповідний орган максимально наближений до населення як за характером, так і за методами виконуваної ним роботи. Відома мобільність і оперативність органів міліції, покликаних охороняти громадський порядок, що мають для цього необхідну інформацію. Закон цілком обгрунтовано наділив міліцію функцією дізнання, надавши їй відповідні повноваження.

Виділення дізнання в особливу процесуальну діяльність диктується також міркуваннями найбільш раціонального розподілу обов'язків в єдиному процесі розслідування. Вивільнення слідчого від провадження розшукових дій термінового характеру економить всю енергію і час, що дозволяють йому сконцентрувати зусилля на детальному дослідженні всіх версій, що виникають на перевірці наявних у справі доказів, на усуненні

'Дізнавати, дізнати, — читаємо ми у Доля, — значить допитуватись, узнавати, розпізнавати, розвідувати, довідуватись, узнавати детально і правильно (Даль В. Тлумачний словник живої великоруської мови, т. 1. Видання Іноземних і національних словників, 1955, с.454).

276

протиріч і, насамкінець, дає можливість правильно вирішити питання про направлення справи.

В той же час дізнавальна, оперативно-розшукова діяльність органів міліції не є чимось чужим, штучно нав'язаним, а органічно випливає з їх головного завдання — охорони правопорядку, заради чого ці органи створено і функціонують.

Дізнання за своєю природною функцією — адміністративна похідна від основної функції відповідних адміністративних органів і реалізується ним у специфічній, кримінально-процесуальній формі.

Якщо будуть ліквідовані повністю відмінності в процесуальних формах дізнання і попереднього слідства, то які залишаться підстави зберігати в майбутньому дізнання як один з видів повного розслідування кримінальних справ? Адже тоді розслідування, що проводиться органами дізнання, нічим, по суті, не буде відрізнятися від звичайного попереднього чи досудового слідства. Можна заперечити, що саме в цьому і проявляється головна відмінність: в одному випадку розслідування веде орган дізнання, а в іншому — слідчий. Теоретично ця теза бездоганна, але як уже зазначалось, діяльність органів дізнання ні за яких обставин не може розглядатись як попереднє слідство. Але, на жаль, в даному випадку теорія не відповідає дійсності.

Як тільки будуть усунуті обмеження для процесуального режиму дізнання, один факт ведення розслідування органом дізнання сам по собі не зможе практично вплинути на вирішення справи. А якщо так, то треба визнати, що дізнання, прирівняне за правовим режимом до попереднього слідства, є фактично досудове слідство.

Щоб звільнитись від цього обов'язкового протиріччя між формою і змістом дізнавальницької діяльності, необхідно, очевидно, повністю відмовитись від такого дізнання, яке являє собою розслідування злочинів. Ця функція є, по суті, не дізнання, а досудове слідство і виконувати його повинні спеціальні структури дізнання чи слідчі.

Звільнення діючих дізнавачів, які входять до різних оперативних підрозділів міліції, від розслідування в повному обсязі деяких категорій кримінальних справ буде сприяти покращанню якості розслідування цих справ, оскільки воно усуне поєднання в одних руках оперативно-розшукової і процесуальної діяльності, включаючи притягнення як обвинуваченого, складання обвинувального висновку чи закриття справи.

Якщо розглянута форма дізнання буде ліквідована, то це, звичайно, повинно буде потягнути за собою необхідність провад-

277

ження попереднього (досудового) слідства по тих справах, де раніше проводилось дізнання, чи його проведення спеціальним підрозділом дізнавачів без обмеження права учасників процесу.

Діяльність прокурора, що наглядає за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, підпорядкована суворому правовому регулюванню і здійснюється в певних процесуальних формах. Під формами нагляду за розслідуванням маються на увазі вказані в законі засоби (повноваження плюс порядок їх реалізації), які надані прокурору з метою забезпечити неухильне дотримання органами дізнання і попереднього (досудового) слідства встановлених правил розслідування злочинів і досягнення завдань кримінального судочинства.

Правова норма, яка передбачає не тільки саме повноваження, але й оптимальний варіант поведінки у правомочного суб'єкта, необхідний для досягнення науково обгрунтованої мети, на практиці видається, як правило, соціальне ефективною. Нема потреби проводити спеціальне дослідження, щоб переконатися в тому, що така, наприклад, форма прокурорського нагляду, як дача вказівок органам попереднього слідства, значною мірою втратила б свою ефективність, якби законодавець не передбачив письмової форми викладу прокурором своїх вказівок і умов, за яких слідчий має право відмовитись від їх виконання. І все ж кваліфікуючою ознакою для кожної форми прокурорського нагляду, що дозволяє відмежувати його від інших наглядових форм, е саме повноваження, тобто забезпечення законом можливості відповідної поведінки прокурора, тоді як усі інші передбачені правовою нормою компоненти відіграють в основному роль стимулятора ефективності повноваження.

Використання наданих прокуророві засобів становить не тільки його право, але одночасно і його обов'язок у всіх випадках, коли виникає необхідність перевірити хід і спрямування слідства, а також коли він виявить порушення органом дізнання чи слідчим норм кримінального чи кримінально-процесуального права. Таким чином, форми нагляду за розслідуванням характеризують процесуальне становище прокурора і максимально точно виражають суть його діяльності в стадії дізнання і попереднього слідства. Лише дослідивши конкретний зміст цих форм, можна скласти правильне уявлення про дійову роль прокурора в цій стадії кримінального процесу і про його взаємовідношення з органами розслідування.

Форми нагляду за дізнанням і досудовим слідством встановлені Законом України «Про прокуратуру». Для зручності вик-

278

ладу і вивчення ці форми можуть бути класифіковані, виходячи з тієї безпосередньої найближчої мети, заради якої встановлена та чи інша з них.

Можна рекомендувати таку класифікацію форм прокурорського нагляду за додержанням законності в діяльності органів дізнання і слідства: 1) форми попередження і виявлення порушень закону; 2) форми усунення порушень закону. Однак перш ніж перейти до розгляду окремих форм нагляду, необхідно зазначити, що ця класифікація значною мірою умовна, оскільки в практиці роботи органів прокуратури і в процесуальній теорії часто неможливо розмежувати дії прокурора щодо виявлення порушень закону і щодо їх усунення.' Наприклад, в такій формі нагляду як прийом і розгляд скарг на дії органів розслідування можуть поєднуватись виявлення порушень і їх усунення, що, як правило, оформляється одним процесуальним документом — постановою прокурора. Те ж саме відноситься і до вказівок прокурора органам розслідування: в одних випадках вони спрямовані на попередження порушень, в інших — на їх усунення. Тому рекомендована класифікація служить головним чином для зручності викладу.

До форм попередження і виявлення порушень закону відносяться: 1) ознайомлення прокурора з кримінальними справами; 2) участь його у провадженні дізнання і слідства; 3) прийом і розгляд скарг на дії органів дізнання і слідства.

Практика виробила декілька способів ознайомлення з матеріалами розслідування. Основний з них — витребування прокурором для перевірки кримінальних справ, документів, матеріалів та інших даних про вчинені злочини, хід розслідування і розшук злочинців. Таку вимогу прокурор може пред'явити органам дізнання і слідчому в будь-який момент провадження по будь-якій справі. Особливо важлива перевірка справи на найбільш відповідальних етапах розслідування: при притягненні як обвинуваченого, обранні міри запобіжного заходу, пред'явленні обвинуваченому для ознайомлення всіх матеріалів закінченого слідства, затвердження обвинувального висновку.

При перевірці справи, що перебуває в віданні слідчого, не виникає питання про межі прав прокурора на ознайомлення з матеріалами цієї справи; прокурор має право вимагати від слідчого,

' Див. Михайлов В.А. Прокурорський нагляд за закриттям кримінальних справ на попередньому слідстві в кримінальному процесі. Автореф. канд. due.Воронеж, 1968, с.6.

279

а слідчий зобов'язаний надати йому для огляду не тільки все формальне провадження, але й будь-які інші документи, довідки і т.п., що мають відношення до даного злочину. Але таке питання нерідко виникає, як тільки прокурор переступає приміщення органу міліції і починає знайомитися з матеріалами конкретного дізнання. Відомо, що порушення кримінальних справ і невідкладні слідчі дії в багатьох випадках вчиняються оперативними працівниками міліції на основі даних, отриманих негласним шляхом. Ці дані не мають процесуального значення і не можуть бути використані як докази, тому вони не находять прямого відображення в матеріалах справи. І все ж працівники міліції враховують їх як досить корисні орієнтири при розробці версій, планів і загального плану розслідування.

Прокурор же, якому держава довірила надзвичайно відповідальну місію бути організатором і керівником, раніше не мав інформації про результати оперативно-розшукової діяльності. Тепер він таке право має і вже може не користуватися своїми особистими стосунками з начальником органу міліції, а вимагати цих даних на цілком законних підставах. Хоча, на думку автора, ще не розроблено досить чіткого механізму реалізації прокурором цієї важливої функції — здійснення нагляду за проведенням відповідними органами оперативно-розшукової діяльності.

Одночасно слід підкреслити, що прокурор не повинен втручатись в саму організацію оперативно-розшукової роботи, перевіряти виконання виданих органами внутрішніх справ Інструкцій, вимагати матеріали про методи І джерела отримання оперативних даних і т.щ. Всі ці функції стосуються виключно компетенції керівників відповідних служб міліції, і брати їх здійснення на себе прокурор не може і не повинен. Тому деякі прокурори безпідставно вимагають знань основ оперативно-розшукової діяльності. Не можна погодитись з тими, хто вимагає: «Прокурора слід навчити всіх форм оперативно-розшукової діяльності» ' Ця рекомендація надала б недобру послугу практиці. Пройшовши курс такого «навчання», прокурор все більше і більше став би вникати в досить специфічний механізм збору, відпрацювання і перевірки оперативних даних. Його вже не могла б задовольнити одна лише інформація про отримані

' Див. Ломовський В.Д. Особливості прокурорського нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності органів міліції. В кн. Проблеми прокурорського нагляду. М., 1972, с.210.

280

результати, він постарався б практично застосувати свої знання, підказуючи оперативним працівникам міліції, що і як слід з'ясувати. Симбіоз оперативно-розшукової і наглядової діяльності неможливий, він фактично шкідливий для останньої.

А що стосується чисто наглядових функцій прокурора, то слід зазначити, що прокурору достатньо тих знань і тих критеріїв, що дає йому право.

Перевірка безпосередньо самого провадження по справі, є, без сумніву, найбільш результативним способом ознайомлення з тим, хто веде дізнання чи слідство. Тому для забезпечення систематичного, повсякденного нагляду за розслідуванням злочинів по кожній справі ведеться так зване наглядове провадження, яке містить в собі копії всіх основних процесуальних актів, складених слідчим чи органом дізнання.

Крім того, в наглядовому провадженні повинні находитись всі письмові вказівки прокурора, копії його постанов за скаргами на дії органів розслідування, а також копії вироку чи ухвал суду.

Одним із способів ознайомлення прокурора зі справою служить особиста доповідь слідчого (працівника органу дізнання) про виконану роботу і заплановані слідчі дії. Такі доповіді практикуються періодично, але прокурор має право вимагати від слідчого доповісти справу в будь-який момент проведення слідства. Слідчий повинен за власною ініціативою доповідати справу кожного разу, коли він зіткнеться з будь-якими труднощами в розслідуванні чи коли для провадження слідчих дій вимагається санкція (згода) прокурора чи суду.

Із доповіді слідчого прокурор може взяти такі дані, які не вказані в слідчих матеріалах, але все ж мають певне значення для успіху розслідування.

Процесуальною формою попередження і виявлення порушень закону є участь прокурора у провадженні слідства і дізнання. Участь ця може виражатись як у присутності прокурора при провадженні окремих процесуальних дій слідчими (органом дізнання), так і в провадженні цих дій безпосередньо самим прокурором. На практиці прокурор, звичайно, бере участь в допитах обвинуваченого, окремих свідків, проведенні очних ставок, огляду місця події, ознайомленні обвинуваченого з матеріалами закінченого слідства. Залежно від особливостей конкретної справи прокурор може вважати необхідною свою участь у провадженні й інших слідчих дій (впізнання, обшук, експертиза тощо).

281

Роль прокурора, що безпосередньо бере участь в розслідуванні, полягає в тому, щоб забезпечити проведення слідчих дій у точній відповідності із законом і сприяти досягненню швидкого і повного розкриття злочину. Беручи участь у розслідуванні, прокурор слідкує, щоб жоден з учасників процесу не був незаконно обмежений у своїх правах, припиняючи тут, на місці, будь-яку спробу слідчого перевищити межі наданих йому повноважень, відступити від закону чи відмежуватись формальним його виконанням.

Не можна не сказати про те, що нормативне визнання цієї форми прокурорського нагляду постійно піддавалось критиці. Визнавати ці заперечення обгрунтованими не можна.

Справжній повноцінний нагляд за органами розслідування неможливий без процесуального керівництва їх діяльністю. Але як прокурор зможе здійснювати керівництво дізнанням і слідством, якщо він не буде приймати в них участь, не буде присутнім при провадженні окремих слідчих дій чи особисто проводити їх? Адже нагляд за розслідуванням є активна діяльність прокурора, він не може вестись кабінетним способом, на папері. Якщо прокурор буде здійснювати нагляд тільки знайомлячись з матеріалами справи чи перевіряючи скаргу, то, виявивши порушення закону, він зможе, звичайно, притягти винних посадових осіб органів розслідування до встановленої відповідальності. В кращому випадку він зможе усунути виявлені ним порушення. Але ж суть нагляду в іншому. Усунення порушень порядку розслідування і притягнення до відповідальності винних представляє собою недооцінку прокурором головної мети нагляду за розслідуванням — забезпечити нормальний відповідний вимогам закону хід розслідування, вчасно попередити порушення процесуальних норм, не допустити такого порушення. Однак попереджувальна сторона діяльності прокуратури не може бути повністю реалізована до тих пір, поки активна участь в провадженні розслідування не стане для прокурора однією з обов'язкових форм нагляду.

Коли прокурор приймає рішення особисто виконати ту чи іншу слідчу дію по справі, що перебуває у провадженні слідчого чи органу дізнання, він передбачає, що в даній ситуації саме така форма його участі в розслідуванні буде сприяти успішному відшуканню істини. До цього все частіше його змушують такі, наприклад, обставини, як тимчасова відсутність слідчого, необхідність одночасного провадження ряду слідчих дій чи більш кваліфікованого підходу до виконання деяких з них. Інколи прокурор може засумніватись в результатах допиту, огляду і

282

т.п. і з метою перевірки фактів, що його цікавлять, сам провести необхідні слідчі дії. Звичайно, встановити наявність таких обставин прокурору не вдається без того, щоб повністю не вникнути в суть справи, розібратись з сукупністю зібраних доказів, з'ясувати здатність особи, що проводить розслідування, належним чином виконати завдання, що стоїть перед ним. Тому провадження прокурором тих чи інших слідчих дій не можна розцінювати як «втручання» в нормальний хід розслідування, порушуючи чи докорінно міняючи його. При правильній постановці нагляду, коли прокурор з моменту порушення кримінальної справи тримає під наглядом всі найважливіші дії слідчого і визначає направленість розслідування, особиста його участь стане логічним продовженням тієї лінії, яка з самого початку проводиться по справі, і не буде розходитись з послідуючими діями слідчого, знову ж таки, контрольованими прокурором.

Треба враховувати також, що процесуальне законодавство поставило слідчого в певну залежність від прокурора, відмовившись тим самим від характерного кримінальному процесу ряду європейських країн розподілу функцій переслідування і розслідування між слідчим і прокурором.

При існуючому процесі Конституції попереднього (досудо-вого) слідства, як діяльності слідчого, направленої і контрольованої прокурором, останній не може не бути наділений всіма тими повноваженнями, якими наділений слідчий. Це настільки очевидно, що законодавець навіть не вважав за потрібне спеціально обумовити такі повноваження прокурора, на відміну, наприклад, від регламентації повноважень начальника слідчого відділу, коли той бере участь у провадженні попереднього слідства чи особисто веде його. Тому було б вкрай непослідовно, зобов'язавши прокурора наглядати з розслідуванням і надавши йому для цього право знайомитися зі всіма матеріалами справи, давати органам дізнання і слідства вказівки, право відсторонювати слідчого чи особу, що проводить дізнання, від подальшого розслідування справи, а в необхідних випадках особисто проводити слідство.

Автор не заперечує доцільності виконання прокурором окремих слідчих дій, треба думати по тій простій причині, що прокурор в цих випадках не перетворюється в слідчого, а залишається прокурором, що здійснює таким чином свою законоохоронну функцію. Це, звичайно, правильно. А звідси правильно й те, що за прокурором, що чинить нагляд в такіх формах, нема ні законних підстав, ні фактичної потреби встановлювати ще один нагляд, на цей раз з боку вищестоящого прокурора. В подібних випадках

283

f

буде достатнім застосування загальних правил оскарження дій і рішень прокурора.

Відстоюючи доцільність розглянутої форми нагляду, треба разом з тим підкреслити, що розслідування не повинно перетворюватися у звичайну нормальну функцію прокурора, оскільки для цього існує спеціальний орган — слідчий. Лише в необхідних випадках, як це прямо вказано в законі, прокурор може і повинен особисто вести розслідування по будь-якій справі. Треба завжди і скрізь проводити думку, що прокурор є передусім органом нагляду за виконанням законів в діяльності органів розслідування, і займатись безпосередньо провадженням слідства він вправі лише у виключних випадках, коли інакше неможливо забезпечити додержання законності в цій стадії кримінального процесу. Тому нема резону вважати прокурора слідчім поряд із слідчими органів прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України.

Прокурор зобов'язаний в строки, встановлені законом, розглядати адресовані йому та ті, що надійшли до нього, скарги на дії органів дізнання і слідства і повідомляти скаржникам про рішення за скаргами.

Важливість цієї форми нагляду за розслідуванням визначається тою мірою, яка взагалі має для зміцнення законності правильне і своєчасне вирішення звернень. Для прокурора, що здійснює нагляд за розслідуванням, прийом і розгляд скарг — одна з процесуальних форм його діяльності, спосіб виявлення і подальшого усунення порушень закону, допущених слідчим органом дізнання. Враховуючи особливу роль прокурора, як органу охорони законності, заборонено піддавати будь-якій цензурній перевірці адресовані йому скарги, коли вони виходять від обвинуваченого (підозрюваного), що перебуваєть під вартою. Швидке і правильне реагування прокурора на скарги сприяє підвищенню якості розслідування злочинів. Перевіряючи скаргу, прокурор має право витребувати для ознайомлення кримінальну справу та інші необхідні матеріали, витребувати пояснення від слідчого чи особисто допитати заявника. Оскільки оскарження дій органів розслідування і розгляд скарги прокурором має, безсумнівно, процесуальний характер, все провадження по справі повинно бути в кримінальній справі.

Це, з одного боку, сприяє в майбутньому суттєвій допомозі суду при перевірці дотримання прав громадян на дізнанні і слідстві, а з Іншого — дозволить йому більш ретельно розібратись в скарзі, якщо вона буде знову заявлена в ході судового розгляду справи.

284

Правило про приєднання до справи всього провадження по скарзі настільки суттєве для захисту прав громадян, що воно не повинно мати ніяких винятків. Втім іноді стверджується, що це правило не поширюється на скарги, що не мають відношення до обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі і стосуються окремих недоліків дізнання чи слідства.

Розглянемо тепер форми усунення порушень закону, допущені при розслідуванні злочинів. В основі кожної з цих форм лежить певне повноваження прокурора. Для усунення порушень закону прокурор має право: 1) давати органам дізнання і попереднього слідства вказівки про розслідування злочинів; 2) скасовувати незаконні і необгрунтовані постанови органів дізнання і слідчого; 3) усувати особу, що проводить дізнання, чи слідчого від подальшого ведення розслідування; 4) вилучати справи від одного органу розслідування і передавати їх іншому органу.

Особливо важливою формою нагляду за розслідуванням є право прокурора давати органам дізнання і попереднього слідства обов'язкові вказівки по наявних в них у провадженні кримінальних справах. Важливість цієї форми в тому, що вона, як ніяка інша, з найбільшою повнотою виражає відмінну особливість прокурорського нагляду по процесуальному керівництву діяльністю органів розслідування. Можна передбачити, що саме з цієї причини законодавець сформулював спеціальну функцію в Конституції України — нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Вказівки прокурора відрізняються від його рішень (постанов) тим, що передбачають наявність виконавця. Вказівки як юридичні факти породжують певні процесуальні відносини між прокурором і органом дізнання, якому вони адресовані. Але правозастосовчими в прямому і безпосередньому значенні цього питання є тільки дії самого органу розслідування, направлені на виконання вказівок прокурора.

Закон не знає таких категорій кримінальних справ, по яких прокурор не був би наділений правом давати вказівки. Ні вид розслідуваного злочину і його юридична кваліфікація, ні складність фактичної фабули справи, ні відомча приналежність слідчого чи органу дізнання, зайнятого розслідуванням, не перешкоджають прокурору прийти до використання цього свого повноваження.

Ніяких обмежень з цього приводу в законі не встановлено. Більше того, прокурору надане право давати обов'язкові вка-

285

зівки і начальнику слідчого відділу, що контролює підлеглих йому слідчих, які беруть участь у провадженні попереднього слідства чи в безпосередньому розслідуванні справи.

Також закон не обмежує прокурора будь-яким конкретним моментом, коли він може дати вказівки. Порушивши справу, прокурор направляє її слідчому чи органу дізнання з вимогою прийняти її до свого провадження. Накінець, нема такої процесуальної чи слідчої дії, щодо якої прокурор не зміг би дати свої вказівки. Таким чином, із аналізу віднесених до цієї форми нагляду постанов чинного законодавства виходить, що вказівки прокурора можуть бути дані: а) будь-якому слідчому чи органу дізнання; б) по будь-якій справі; в) у будь-який момент провадження розслідування; г) відносно будь-якої процесуальної чи слідчої дії.

Вказівки прокурора повинні бути чіткими і конкретними, що не допускають подвійного їх трактування. Водночас не можна обійтись без приведення в них коротких мотивів, необхідних для того, щоб слідчий, якому адресована вказівка, не перетворився в простого виконавця волі прокурора, а чітко розумів мету, якої він повинен досягти, виконуючи вказівку.

Вказівка дається прокурором, безперечно, в письмовій формі. Це необхідно, перш за все, тому, що такі вказівки, будучи процесуальними актами, що скеровують хід розслідування і впливають на його результати, повинні бути належно оформленими. Письмова форма вказівок допомагає прокурору контролювати повноту і строки їх виконання органами розслідування. Нарешті, такі вказівки дають можливість суду, що розглядає справу, а також вищестоящому прокурору робити висновок по якість нагляду і про відповідальність прокурора, слідчого чи особи, що проводить дізнання, за недоліки і помилки, допущені при розслідуванні. Ці думки дають можливість зробити висновок, що всі письмові вказівки прокурора повинні бути в кримінальній справі.

Сказане, однак, не означає, що з деяких питань слідства прокурор не має права обмежуватись усними вказівками слідчому. Але такі вказівки можуть мати значення лише поради, рекомендації, і якщо слідчий з ними не погоджується, прокурору необхідно дати їх в письмовій формі. Вищестоящий прокурор свої вказівки слідчому повинен давати тільки через наглядаючого прокурора.

Таким чином, вказівки прокурора органам дізнання й попереднього слідства у зв'язку з проведенням розслідування є для них обов'язковими. Так ми підійшли до проблеми щодо

286

процесуальної самостійності і незалежності слідчого, бо питання це виникає, головним чином, у зв'язку з правом прокурора зобов'язати слідчого до проведення тих чи інших процесуальних дій і у зв'зку з відношенням слідчого до таких зобов'язань. Як відомо, слідчий повністю відповідає за доручену йому роботу і цю відповідальність не знімає з нього та обставина, що хід розслідування скеровує і перевіряє прокурор. По мірі встановлення фактичних даних, що стосуються досліджуваної події, і збільшення обсягу інформації про злочин, слідчому доводиться самостійно приймати багато різних рішень. Вони залежно від кола і значення порушених ним питань і від інших факторів можуть бути певним чином кваліфіковані.1

Класифікації піддаються звичайно і вказівки прокурора, оскільки вони рекомендують слідчому прийняти те чи інше рішення, вчинити ту чи іншу слідчу дію.

Щоб забезпечити керівну роль прокурора в стадії попереднього слідства і водночас гарантувати слідчому так необхідну йому процесуальну самостійність і незалежність, законодавець поділив всі вказівки прокурора на дві групи залежно від того, стосуються вони корінних, найбільш важливих моментів розслідування, в яких вирішальну роль відіграє внутрішнє переконання слідчого, чи мають вони допоміжний, окремий характер.

До першої групи відносяться вказівки про притягнення як обвинуваченого, про юридичну кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду чи про закриття провадження по справі. Вирішення всіх цих питань тісно пов'язане з внутрішнім переконанням слідчого, що складається в нього в процесі розслідування справи. Джерелом цього переконання служать зібрані у справі докази, що розглядаються і оцінюються ним через призму його свідомості.

'У літературі можна зустріти згадування про рішення основні і допоміжні, початкові, підсумкові тощо. Див. про це: Корн-єєва Л.М., Генріхов Г.М. Особливості оцінки доказів на різних етапах попереднього слідства. «Радянська держава і право», 1966, № 8, с.74-75; Колбая ГИ. Ефективність прокурорського нагляду за додержанням законів. «Радянська держава і право», 1970, № 8, с. 18; Лупинська Л.А. Законність і обгрунтованість рішень у кримінальному судочинстві, с.36-38.

287

289

Процесові формування внутрішнього переконання слідчого не повинні перешкоджати ніякі внутрішні фактори, що лежать за межами встановленої ним сукупності доказів. Воно повинне скластись у нього вільно, без всякого стороннього впливу. Самостійність в оцінці доказів — ядро всієї процесуальної самостійності слідчого, важливіший показник його ділових і політичних якостей.

Якщо вказівки прокурора за перерахованими вище вузловими питаннями розслідування розходяться з внутрішнім переконанням слідчого, прокурор не може, не повинен нав'язувати йому свою думку, диктувати свою волю. У цих випадках слідчий має право подати справу вищестоящому прокурору з письмовим викладом своїх заперечень, а той або скасовує вказівку нижчестоящого прокурора, або доручає проведення слідства по цій справі іншому слідчому.

Якщо слідчий не погоджується з вказівкою прокурора, то в принципі, можливий ще один вихід: прокурор, що дав вказівку, сам виконує потрібні, на його погляд, слідчі дії чи приймає справу до свого провадження. Однак, як уже було сказано, приймати таке рішення він може в крайньому разі. До другої групи відносяться вказівки про допит того чи іншого слідчого, про проведення експертизи, обшуку, очної ставки, щодо строків виконання певних слідчих дій, тобто вказівки, що не зачіпають суті справи, а лише підказують слідчому найбільш доцільний, на думку прокурора, шлях встановлення істини в конкретному випадку. Ці вказівки обов'язкові для слідчого, він не має права відмовитись від їх виконання, але може оскаржити вищестоящому прокурору, не зупиняючи, однак, провадження по справі.

Викладений порядок взаємовідносин слідчого і прокурора ніякою мірою не послаблює прокурорського нагляду за розслідуванням, служить безсумнівною гарантією процесуальної самостійності і незалежності слідчого. Сам факт зміцнення його в законі сприяє розвиткові активності і ініціативи слідчого, підвищенню його активності за доручену справу.

Встановивши, що постанова слідчого чи органу дізнання не відповідає закону і не обгрунтована матеріалами справи, прокурор приймає рішення про ії скасування. Мета, яка перед ним стоїть, — виправити помилку, відновити порушене право, продемонструвати надійність гарантій законності. Така відміна — різновид кримінально-процесуальних санкцій право-відносного характеру.

Скасовуючи незаконне рішення, прокурор виносить постанову, в якій викладаються мотиви скасування і за необхідності

288

— вказівки слідчому чи органу дізнання, що і як слід зробити для виправлення допущеної помилки. Якщо, наприклад, прокурор вважає, що слідчий необгрунтоване відмовив обвинуваченому в клопотанні про відвід експерта, що раніше проводив експертизу, він скасовує постанову слідчого і рекомендує залучити як експерта для проведення експертизи іншу особу, незацікавлену у справі. Скасування незаконної постанови — засіб у вищому ступені радикальний; в деяких випадках застосування його може докорінно змінити весь хід процесу, наприклад, якщо орган розслідування закрив справу. Але для цього воно й надане прокурору — керівнику процесуальної діяльності органів дізнання і попереднього слідства. Такі повноваження повністю відповідають вирішальній ролі прокурора в стадії розслідування. Але цій ролі зовсім не відповідає рекомендація про можливість для прокурора, що виявив незаконну постанову, обмежитись вказівкою «у формі рекомендації» особі, що винесла постанову, скасувати її. Прокурор може скасувати будь-яку постанову слідчого чи органу дізнання, якщо визнає її незаконною і необгрунтованою. Ніяких винятків тут закон не передбачає.

<< | >>
Источник: Шумський П.В.. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вен-турі.,1998. — 336 с.. 1998

Еще по теме §3. Прокурор у стадії дізнання і досудового слідства:

  1. 56. Повноваження прокурору з нагляду за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства
  2. 1. Предмет ПН за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства
  3. 53. Завдання ПН за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства
  4. 91. Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
  5. 1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
  6. 66. Нагляд прокурора за законністю зупинення досудового слідства
  7. 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
  8. Особливості провадження в стадії досудового слідства.
  9. 65. Нагляд прокурора за законністю провадження строків досудового слідства і тримання під вартою
  10. 4. Додержання строків досудового слідства.
  11. Основні положення досудового слідства
- Авторское право - Адвокатура России - Адвокатура Украины - Административное право России и зарубежных стран - Административное право Украины - Административный процесс - Арбитражный процесс - Бюджетная система - Вексельное право - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право России - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Лесное право - Международное право (шпаргалки) - Международное публичное право - Международное частное право - Нотариат - Оперативно-розыскная деятельность - Правовая охрана животного мира (контрольные) - Правоведение - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор в России - Прокурорский надзор в Украине - Семейное право - Судебная бухгалтерия Украины - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Теория государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право России - Уголовное право Украины - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право Украины - Экологическое право (курсовые) - Экологическое право (лекции) - Экономические преступления - Юридические лица -