§ 5. Сліди локомоційних навичок людини

Локомоція (від лат. locus – місце, motio – рух) – це різні рухи людини, пов'язані з переміщенням її тіла у просторі. До локомоційних рухів відносять ходу, плавання, біг, координацію людини у просторі.

Локомоційні рухи вже давно викликали увагу криміналістів, оскільки їхні сліди несуть певну інформацію про особисті властивості людини. Їх не можна ототожнювати зі слідами ніг, що вивчаються трасологією і слідознавством, що відображають форму, розмір і розміщення зовнішніх ознак слідоутворюючих об'єктів (боса нога, взуття). Локомоційні рухи, матеріально відображені у слідах, безпосередньо спостерігати не можна, тому що вони динамічні і сприймаються лише у русі. Тому локомоційний слід – це відображення внутрішньої властивості людини, він існує тільки в процесі переміщення тіла у просторі (ходіння, біг, будь-яка діяльність), і саме тоді його можна спостерігати і зафіксувати.

Зараз у теорії і практиці криміналістики досліджують, а в практиці використовують тільки сліди ходи, бігу, які залишаються на місці учинення злочину при переміщенні тіла людини в просторі. Механізм ходи досить складний, а його фундамент складають динамічні навички, зумовлені психічною діяльністю людини, його вищою нервовою системою і закономірностями механіки руху тіл. У спеціальній літературі, розглядаючи механіку руху людини при ході, розпізнають шість фаз. Розглянемо їх, оскільки вони впливають на утворення слідів ніг.

Перша фаза – стопа ноги викидається вперед і, опускаючись на п'ятку, стикається з опорою, на яку поступово переносяться центр ваги всього тіла. Потім стопа починає робити обертальні рухи від п'ятки до носка – перекатування стопи, останнє зберігається у двох наступних фазах.

Друга фаза – стопа, продовжуючи перекатування всією поверхнею, входить в контакт з опорою. Центр ваги тіла поступово переміщується в носок.

Третя фаза – при перекатуванні і зміщенні центру ваги до носка, п'ятка поступово піднімається вверх і відділяється від опори. Оскільки тепер носок повністю ввійшов у контакт з опорою і вся вага тіла перемістилася на нього, а п'ятка припіднята, в цей момент виникає поштовх. Якщо опорою є м'який грунт (пісок, сніг) то в носку сліду утворюються зрушення грунту назад.

Четверта фаза – після поштовху стопа відділяється від опори і піднімається вверх. В цей час друга нога робить третю фазу руху і центр ваги тіла переноситься на неї, все тіло зміщується у бік, наприклад, правої ноги, якщо рух почався з лівої.

П'ята фаза – піднята нога знаходиться у вільному стані і робить маятникоподібні рухи, відповідно виносячи вперед корпус тіла, що схиляється і рухається вперед.

Шоста фаза – піднята нога, зробивши маятникоподібні рухи, опускається п'яткою стопи на опору і цикл повторюється знову, тобто людина перемістила своє тіло на крок уперед. Такий механізм ходи.

Механізм локомоційних рухів при ході і слідоутворення пояснюють появу поглиблення у п'ятці і носку сліду, зменшення довжини сліду внаслідок зрушення грунту в носочній частині; дозволяють відрізнити сліди людини, яка біжить, від спокійної ходи або руху з вантажем. З позиції механіки хода являє собою поштовхоподібний рух, що виконується перемінно то правою, то лівою ногою. Тому корпус тіла розхитується з боку в бік, що складає одну з ознак ходи.

Локомоційні рухи, що виявляються при ходьбі, бігу та орієнтуванні у просторі, тобто збереження вертикального положення, мають навичкову природу. І. П. Павлов з цього приводу зазначав: "... Ми знаємо, що стояння і ходьба, і взагалі зрівноваження тіла у просторі – рефлекси". Сформований динамічний стереотип локомоційних рухів постає варіативною моделлю (відносно сталою), що контролюється свідомістю.

Для вивчення локомоційних рухів, що матеріалізовані у слідах ніг, необхідно знати їх ознаки.