<<
>>

§ 7. Методика групофікації та ідентифікації

Ідентифікація та групофікація – це дослідницькі процеси, структура яких поєднує одні й ті ж етапи: 1) огляд об'єктів; 2) роздільне дослідження; 3) експериментальне дослідження; 4) порівняльне дослідження; 5) оцінювання результатів порівняння та обгрунтування висновків.

Огляд об'єктів – це дослідження з метою встановлення відповідності їх ознак та властивостей опису у постанові про призначення експертизи або протоколі огляду місця події.

В процесі огляду дані об'єкти фотографують в упаковці і без неї.

Роздільне дослідження спрямоване на окреме дослідження ототожнюваного (того, що ідентифікується) і ототожнюючого (того, що ідентифікує) об'єктів, окрему їх фіксацію, виявлення, закріплення і встановлення сукупності ознак та властивостей спочатку ототожнюваного об'єкта, що дозволяє його індивідуалізувати за характером його відображення в ототожнюючих об'єктах. Під час такого дослідження встановлюється механізм взаємодії і утворення ознак як на ототожнюваному, так і на ототожнюючому об'єктах, зокрема визначається вид руху – фізичний, механічний, біологічний, а також енергія слідоутворення (кінетична, теплова, магнітна, електрична).

Виявлені ознаки та властивості оцінюються, визначаються їх стійкість, незалежність, ідентифікаційна значущість. Повнота виявлених ознак забезпечується дослідженням усього ідентифікаційного поля об'єкта. Для фіксації виявлених ознак їх фотографують – великомасштабною макрозйомкою або мікроскопічним методом, кожний окремо, а сформовану сукупність – при можливості в цілому.

Експериментальне дослідження має за мету отримати властивостеі і ознаки ототожнюваного (відображуваного) об'єкта у формах, які задовольняють процес порівняльного дослідження. Наприклад, сліди бойка і зачіпа викиду відтворюються при експериментальній стрільбі з ототожнюваної зброї. Для отримання деяких експериментальних слідів, наприклад, каналу стволу гладкоствольної зброї, сконструйовані спеціальні пристрої та устаткування, а для отримання слідів ковзання – прилад "Трасограф".

Таким чином, при експериментальному дослідженні одержують ознаки ототожнюваного об'єкта у зіставлюваних формах для порівняльного дослідження.

Суть експериментального дослідження полягає не тільки в отриманні зіставлюваних зразків для порівняльного дослідження, але й у виявленні, фіксації та уявленні внутрішніх властивостей ідентифіковуваного об'єкта та їх відображень у ідентифікуючому. Особливо це необхідно при дослідженні сипких, рідких та газоподібних речовин, а також частин цілого, які втратили конформість лінії розчленування. У подібних випадках використовуються мікроскопічні, люмінесцентні, спектро- і хроматографічні а також інші методи встановлення якісно-кількісного складу зразків, сталості їхніх властивостей, частоти зустрічаємості та кореляційної залежності.

Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня збіжності ознак ототожнюваного об'єкта, зафіксованих в ідентифікуючих об'єктах. Порівняння відбувається за трьома способами: співставлення, суміщення та накладення.

Зіставлення – це розміщення поряд порівнюваних об'єктів так, щоб можна було одночасно спостерігати їх ознаки (мал. 1). Воно відбувається шляхом безпосереднього зіставлення ознак ототожнюваного об'єкта з ознаками ототожнюючих об'єктів або шляхом проектування порівнювальних ознак на один екран або розміщення їх в одному полі мікроскопу.

Суміщення – це розташування в одному полі порівнюваних об'єктів так, щоб ознаки одного складали продовження ознак іншого. Цей прийом найчастіше застосовується для порівняння слідів ковзання (мал. 2), що являє собою чергування боріздок та валиків. Суміщення можна виконувати шляхом розрізу порівнюваних зображень ознак за однаковими лініями та поєднання розрізаних частин за збіжними ознаками. З цією метою використовують спеціальні прилади – порівняльні мікроскопи (МСК-1, МС-51).

Накладення – це встановлення контакту між порівнюваними об'єктами так, щоб їх можна було спостерігати у світлі, яке проходить наскрізь. Для цього загальне зображення об'єктів переносять на прозорий матеріал (скло, плівку), а потім, суміщуючи їх один з одним, досліджують їхні форми, розміри та розташування ознак у світлі, яке проходить.

Так, встановлюють дописи та вставки на окремих документах, виконаних за допомогою копіювального паперу в одну закладку. Для застосування цього способу в експертній практиці сконструйований спеціальний прилад оптичного накладення (ПОН) (мал. 5).

У методиці ідентифікаційного дослідження ознак та властивостей порівнюваних об'єктів у зіставлюваних формах та станах є головною умовою об'єктивності дослідження та обгрунтованості висновків. Виходячи з цього, до порівнюваного матеріалу пред'являються такі вимоги.

1. Зразки повинні бути отримані на однаковому або схожому з матеріалом ототожнюваного об'єкта копіювальному матеріалі.

2. Порівнювані об'єкти повинні бути зафіксовані в одному масштабі, ракурсі при однаковому освітленні.

3. Вираження порівнюваних ознак повинне мати однаковий рівень деталізації (мікроскопічний, макроскопічний, молекулярний, генний).

4. Збіжні ознаки повинні виявляти однакові результати при різних прийомах та засобах порівняння. Виконання наведених вимог до порівнюваних об'єктів забезпечує об'єктивність оцінки результатів порівняння та вірогідність зроблених висновків.

Оцінка результатів порівняння та формування висновків – це логічна діяльність, котра полягає у співвіднесенні результатів дослідження з походженням порівнюваних об'єктів, подією випадку, механізмом утворення відображень. Збіжні ознаки оцінюються кожна окремо і у сукупності, передусім, з позиції достатності подання ідентифікаційного поля ототожнюваного об'єкта. Порівнюється якість та кількість збіжних ознак, та таких, що розрізняються, пояснюється їх походження. Після цього сформована сукупність оцінюється як неповторна, з'ясовується та пояснюється вплив на її індивідуальність об'єктів, що розрізняються, і робиться висновок, що сукупність індивідуальна.

Таким чином, при оцінюванні збіжності або відмінності ознак формується внутрішнє переконання про неповторність збіжного комплексу ознак, а на його основі – висновок про тотожність або відмінність, вид, рід, клас об'єкта в процесі криміналістичної ідентифікації. У разі групофікації робиться висновок про схожість, однорідність або загальне джерело походження.

<< | >>
Источник: Біленчук П.Д., Дубовий О.П., Тимошенко П.Ю., Салтевський М.В.. Криміналістика.:Підручник. Київ: Національна академія внутрішніх справ України,1997. - 232 с.. 1997

Еще по теме § 7. Методика групофікації та ідентифікації:

  1. Групофікація як самостійний метод дослідження
  2. § 7. Методика групофікації та ідентифікації
- Авторское право - Адвокатура России - Адвокатура Украины - Административное право России и зарубежных стран - Административное право Украины - Административный процесс - Арбитражный процесс - Бюджетная система - Вексельное право - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право России - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Лесное право - Международное право (шпаргалки) - Международное публичное право - Международное частное право - Нотариат - Оперативно-розыскная деятельность - Правовая охрана животного мира (контрольные) - Правоведение - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор в России - Прокурорский надзор в Украине - Семейное право - Судебная бухгалтерия Украины - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Теория государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право России - Уголовное право Украины - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право Украины - Экологическое право (курсовые) - Экологическое право (лекции) - Экономические преступления - Юридические лица -