§ 3. Виконання і припинення господарських зобов’язань

Загальний порядок виконання зобов’язань визначений у гл. 22 ГК.

Виконання зобов’язання являє собою завершальну стадію розвитку зобов’язальних правовідносин, на якій виконуються обов’язки і реалізуються суб’єктивні права.

Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за браку конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочення виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором.

За загальним правилом договір створює права й обов’язки для контрагентів, які його уклали. Водночас виконання господарського зобов’язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов’язанні. Управнена сторона зобов’язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою—безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов’язання не випливає обов’язок сторони виконати зобов’язання особисто.

Варто зауважити, що у відповідних положеннях ГК і ЦК, що стосуються виконання зобов’язань, використовуються подібні поняття третьої особи, що не є стороною в зобов’язанні. Проте статус третьої особи в господарських зобов’язаннях і в цивільно-правових зобов’язаннях має суттєві відмінності.

Разом з тим ст. 528 ЦК передбачено виконання обов’язку боржника іншою (а не третьою) особою.

На противагу положенням ЦК (ст. 510—523 ЦК), що визначають сторони в зобов’язанні (поступку права та переведення боргу, заміну кредитора і боржника), у ГК міститься поняття передавання (делегування) прав у господарських зобов’язаннях. Відповідно до ст. 195 ГК управнений суб’єкт господарського зобов’язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передавання (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком.

Передавання прав у господарських зобов’язаннях може здійснюватись двома способами: передавання майнових прав (акт передавання прав уважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов’язаною стороною) і делегування права для здійснення господарсько-управлінських повноважень (акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб’єкту вважається чинним з дня офіційного опублікування цього акта).

Між тим небезінтересним є той факт, що положення про передавання прав у господарських зобов’язаннях містять вирази, неприйнятні з погляду навіть не права, а правової культури взагалі. На нашу думку, такі, наприклад, фрази, як «з метою вирішення певних питань щодо управління майном» та «коло господарських питань», не повинні фігурувати в кодифікованому акті, яким і є ГК.