Труд.право У

Трудове право – це галузь права, що являє собою систему правових норм (правил поведінки), встановлених і охоронюваних державою, які регулюють суспільно-трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, органів незалежно від форм власності, виду діяльності, галузевої незалежності і закріпленості суспільної організації праці.

Предмет труд.права - комплекс суспільних відносин, основу якого складають труд.відносини, що виникають у результаті укладення труд.договору, і до якого входять також відносини, які тісно пов'язані з труд.відносинами та існують для забезпечення функціонування останніх.

Всі правові відносини, що становлять предмет труд.права, утворюють складну систему, в якій виокремлюється система індивідуальних відносин труд.найму і система колективних суспільно-правових відносин. Індивідуальні труд.відносини хар-ся безпосереднім зв'язком між працівником і роботодавцем. Головна їх мета - виконання працівником певної труд.функції. Колективні суспільно-правові відносини покликані обслуговувати відносини найманих працівників і роботодавців. Тобто, змістом цих відносин є процес праці, а не кінцевий результат (як у цив.праві).

Метод труд.права полягає у комплексному поєднанні централізованого (імперативного) та децентралізованого (автономного) правового регулювання труд.та тісно пов’язаних з ними відносин на основі координації дій суб’єктів правовідносин, локального правовстановлення та можливості застосування спеціальних юр.санкцій для забезпечення належного виконання учасниками цих правовідносин своїх прав та обов’язків.

Залежно від специфіки суспільних відносин, які регламентуються в теоріі права, прийнято виділяти 2 методи правового регулювання:

1)метод децентралізованого, автономного регулювання, який грунтується на координації цілей та інтересів сторін суспільних відносин і застосовується для регламентації відносин грамадянського суспільства, у яких суб'єкти задовольняють найперше свої приватні інтереси, тобто у сфері галузей приватноправового хар-ру;

2)метод централізованого, імперативного регулювання, що грунтується на відносинах субординації учасників суспільних відносин і використовується у публічно-правових галузях (конституційному, адміністративному, кримінальному праві).

34.