<< Предыдушая Следующая >>

ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ


Враховуючи революційні настрої і домагання українського народу, Центральна Рада почала висувати перед Тимчасовим урядом свої вимоги. Послаблення політичних позицій уряду давало певні шанси Раді. В середині травня 1917 р. до Петрограда виїхала делегація Центральної Ради, яку очолювали Володимир Винниченко, Микола Ковалевський і Сергій Єфремов — лідери найвпливовіших політичних партій. Делегація звернулася до Тимчасового уряду та до Совєта робітничих і солдатських депутатів, який був, власне, другим урядом, більш впливовим, ніж офіційний.
Делегацію зустріли в Петрограді, як зазначав Володимир Винниченко, "без захоплення". Тимчасовий уряд одразу прийняв делегацію, а в Совєті робітничих і солдатських депутатів представникам української демократії довелося чекати три дні, поки Виконавчий комітет погодився їх
вислухати, а після цього знову скерував для вирішення конкретних питань до Тимчасового уряду.
Українська делегація висловила до Тимчасового уряду такі вимоги:
відобразити у конкретному документі своє схвалення автономії України;
при Уряді Росії ввести посаду комісара з українських питань, а в самій Україні — крайового комісара з Крайовою Радою при ньому;
здійснити українізацію армії, середньої і вищої -школи;
відповідальні посади надавати особам, які користуються довір'ям у населення, володіють українською мовою, знають народний побут;
звільнити галицьких військовополонених.
Декілька тижнів делегація чекала на відповідь і, не дочекавшись, повернулася до Києва. Поза тим Тимчасовий уряд організував в Україні петиційну кампанію, яка мала засвідчити, що "малороси" та "югороси" не поділяють позиції Центральної Ради. Південноросійський демократичний союз надсилав до російських центральних установ численні телеграми, в яких стверджував, що справу автономії можуть вирішувати тільки Установчі збори. Київський комітет об'єднаних громадських організацій, Ради робітничих і солдатських депутатів, Рада коаліційного студентства запротестували проти "сепаратних" переговорів Центральної Ради з урядом.
Відповідь наздогнала українську делегацію вже в Києві. Тимчасовий уряд повідомляв, що не може визнати Центральну Раду за справжнього виразника волі українського народу і не має повноважень розв'язувати питання про автономію, тому українцям треба дочекатися Установчих зборів.
Обговоривши політичну ситуацію, Центральна Рада вирішила звернутися безпосередньо до народу. Виконавчий комітет 10 червня 1917 р. схвалив ?екст_ І_У_ніаерсаду^.Цим документом проголошувалася автономія України: "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні українські збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори".
Універсал справив величезне враження на населення. Українська громадськість охоче відгукнулася на заклик обкласти себе добровільним податком на користь Центральної Ради. На її адресу надходили сотні телеграм, у яких висловлювалися солідарність і щира підтримка.
Після проголошення І Універсалу 15 червня 1917 р. Мала Рада вирішила утворити Генеральний секретаріат у складі 8 генеральних секретарів і генерального писаря. Генеральний секретаріат очолив Володимир Винниченко. Він також виконував обов'язки генерального секретаря внутрішніх справ. Генеральними секретарями стали Христофор Баранов-ський, Сергій Єфремов, Борис Мартос, Симон Петлюра, Валентин Садовський, Микола Стасюк, Іван Стешенко, генеральним писарем — Павло Христюк. За партійним складом соціал-демократи обіймали чотири, есери — дві, соціалісти-федералісти — одну і позапартійні — дві посади. Формування уряду за професійною ознакою зумовило посилення в ньому позиції соціал-демократів, хоча в політичному житті України найвпливовішою була партія есерів.
Проголошення І Універсалу занепокоїло Тимчасовий Уряд і прихильників "єдиної неподільної Росії". Втрачаючи авторитет серед населення Росії, уряд вирішив піти на деякі поступки українцям. У Києві відбулися переговори між делегацією Тимчасового уряду (Олександром Керенським, Михайлом Терещенком, Іраклієм Церетелі) і представниками Центральної Ради, які завершилися певним компромісом. Тимчасовий уряд зобов'язувався визнати Центральну Раду крайовим органом влади, не чекаючи Установчих зборів, а Центральна Рада пішла на незначні поступки у питанні про автономію. Угода мала бути оформлена двома документами — постановою Тимчасового уряду "Про національно-політичне становище України" і II Універсалом Центральної Ради.
Тимчасовий уряд 2 липня 1917 р. заслухав звіт про переговори в Києві та про досягнуту угоду. Три міністри від партії кадетів категорично виступили проти будь-якої автономії України і на знак протесту вийшли зі складу уряду. Наступного дня до Києва надійшла телеграма з постановою "Про національно-політичне становище України". Одержавши цю постанову, Центральна Рада затвердила і 3 липня 1917 р. опублікувала текст II Універсалу. В ньому йшлося про те, що Центральна Рада і Генеральний секретаріат стають крайовими органами влади. Рада мала бути доповнена представниками інших національностей, які живуть в Україні. Вона обіцяла не відривати України від
Росії, визнавала, що автономію України мають встановити Всеросійські установчі збори.
Криза Тимчасового уряду, що була започаткована II Універсалом, внаслідок погіршення економічного становища і поразок у війні перетворилася на загальну липневу кризу в Росії. Уряд Георгія Львова через гострі внутріпартійні незгоди пішов у відставку. Новий уряд очолив Олександр Керенський, зберігши за собою пост військового міністра. Есеро-меншовицька більшість Центрального виконавчого комітету Рад надала йому необмежені повноваження, сподіваючись припинити сповзання Росії у безодню.
Липнева політична криза захопила й Україну, але тут не спостерігалося такого гострого протистояння політичних сил, як у Петрограді. Володимир Винниченко неодноразово виступав із заявами про підтримку Тимчасового уряду.
На підставі домовленості між Центральною Радою і міністрами Тимчасового уряду до Ради було введено ЗО % представників національних меншин, до Малої Ради — 18 (на 40 українців), а до Генерального секретаріату — 5 осіб (двох росіян, двох євреїв і одного поляка). Склад Центральної Ради розширився до 822 членів. Більш ніж половина місць належала представникам українських Рад — Всеукраїнської Ради селянських депутатів (212), Всеукраїнської Ради військових депутатів (158), Всеукраїнської Ради робітничих депутатів (100), загальноросійських Совєтів робітничих і солдатських депутатів (50). Другою за чисельністю групою були представники від соціалістичних партій — загальноросійських (40), єврейських (35), українських (20) і польських (15).
Третьою за чисельністю групою були представники від професійних, просвітніх, економічних і національних (молдавських, німецьких, грецьких, білоруських та ін.) організацій. Нарешті, останньою групою були представники від міст і губерній.
Реальна кількість мандатів ніколи не досягала встановленої кількості, бо не всі партії й організації заповнювали надані їм місця. Однак, як засвідчують наведені цифри, Центральна Рада об'єднала більшість революційних організацій, що діяли в Україні. Вона виступала тепер не тільки як національний, ай як територіальний демократичний представницький орган.
На підставі домовленості Центральної Ради з міністрами Тимчасового уряду Мала Рада 16 липня 1917 р. затвердила положення про компетенцію Генерального секретаріату під назвою "Статут вищого управління України". По суті, це була конституція про автономний устрій. До Петрограда
виїхали Володимир Винниченко, Мойсей Рафес і Христофор Барановський, щоб подати Статут на затвердження. Але Тимчасовий уряд відхилив його і 4 серпня 1917 р. видав "Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату" за підписом Олександра Керенського. Інструкція значно обмежувала права України. Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду і призначався тільки ним. Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав. Кількість генеральних секретарів зменшилася з 14 до 7, а українська територія звужувалася до 5 губерній (Київська, Волинська, Подільська, Полтавська і частково Чернігівська). До складу генеральних секретарів мали входити 4 неукраїнці.
Таким чином російський уряд намагався протиставити законодавчу і виконавчу владу в Україні, підірвати елементи української державності зсередини. Генеральний секретаріат фактично не одержував виконавчих функцій, а ставав тільки посереднім органом між Тимчасовим урядом і губерніями. Із сфери його компетенції вилучалися військові та продовольчі справи, пошта й телеграф, суд.
Тимчасова інструкція викликала хвилю обурення і палкі дебати в Центральній Раді, але врешті на пропозицію соціал-демократів її було прийнято як основу для подальшої боротьби за права. Генеральний секретаріат склав свої повноваження. Однак консервативна програма соціаліста-фе-дераліста Дмитра Дорошенка не одержала підтримки в Малій Раді. Тому формування нового уряду знову було доручено Володимирові Винниченку. При цьому в уряді було зменшено кількість соціал-демократів, збільшено число членів Української партії соціалістів-федералістів, поповнено його склад за рахунок російських, єврейських і польських представників. Тимчасовий уряд затвердив цей новий склад Генерального секретаріату.
Певні досягнення в галузі національно-державного будівництва, яких домоглася при підтримці народу Центральна Рада, нівелювалися її нерішучістю в забезпеченні законності і порядку, втіленні у життя радикальних реформ: про наділення селян землею, 8-годинний робочий день, негайне укладення миру. Політика поступок Тимчасовому урядові викликала незадоволення й осуд значної частини українського населення.
Восени 1917 р. в Україні, як і в усій Російській державі, дедалі поширювалися безладдя й анархія. Центральна Рада недооцінювала необхідність утворення надійної регулярної армії, організації адміністративного апарату на місцях. Ускладнилися її відносини з Тимчасовим урядом, який
перешкоджав Генеральному секретаріатові організовувати владу, заборонив підготовку до скликання Українських установчих зборів, вважаючи цей захід тенденцією до сепаратизму.
Розташування політичних сил в Україні у вересні—на початку листопада 1917 р. було досить складним. Більшовики зміцнили свої позиції серед робітників Донбасу, Придніпров'я, Харкова, в ряді міст півдня України, серед найбіднішого селянства та солдатів ряду тилових і фронтових частин. Ще 9 серпня 1917 р. більшовики вступили в Центральну Раду й утворили власну фракцію з метою боротьби, як зазначалося в декларації фракції, "з буржуазією і буржуазним націоналізмом", за перемогу "пролетарської революції".
Більшовики висували ліворадикальні лозунги — негайне припинення війни, конфіскація і націоналізація поміщицьких земель та передача їх селянству, запровадження 8-годинного робочого дня і робітничого контролю над виробництвом. Щодо національного питання, то теоретично вони виступали надзвичайно радикально за право націй на самовизначення й утворення своєї держави, а на практиці домагалися єдності дій трудящих України і Росії в боротьбі за встановлення влади Совєтів. Володимир Ульянов (Ленін) як прихильник централізованої держави висунув лозунг утворення союзу-вільних республік.
Слід підкреслити, що більшовицькі організації України не були українськими. Серед промислових робітників краю переважали росіяни та євреї. Вони становили 75 % кількісного складу більшовицьких організацій України. У жовтні 1917 р. в Україні налічувалося 42 тисячі більшовиків.
Інші загальноросійські політичні партії — кадети, російські есери, меншовики, бундівці — також боролися за вплив на маси. Наприкінці 1917 р. в Україні налічувалося 69 тисяч російських есерів, 33 тисячі меншовиків, 10 тисяч бундівців, 8—10 тисяч кадетів. Меншовики та російські есери становили більшість у Радах робітничих та солдатських депутатів, користувалися впливом серед солдатів фронтових частин, мали вагоме представництво в органах міського самоврядування. Восени внаслідок падіння авторитету Тимчасового уряду меншовики і російські есери стали швидко втрачати своїх прибічників. У есерівській партії сформувалося ліве крило, яке підтримало більшовицький лозунг "Вся влада Радам!" і утворило окрему партію.
Великим впливом продовжували користуватися Центральна Рада й українські партії. Восени 1917 р. значно
поширилася українізація війська. Були сформовані дивізії на Південно-Західному та Румунському фронтах, ЗО запасних полків. У Києві 20 жовтня 1917 р. зібрався III Всеукраїнський військовий з'їзд, на який прибуло 965 делегатів. З'їзд висловив свою підтримку Центральній Раді. Розвивалася організація вільного козацтва, яке визнавало владу тільки Центральної Ради. На з'їзді вільного козацтва у Чигирині 3—4 жовтня 1917 р. були присутні делегати від 60 тисяч організованих вільних козаків. З'їзд утворив Генеральну раду. її головою і почесним отаманом вільного козацтва був обраний генерал Павло Скоропадський, який на той час командував Першим українським корпусом.
Отже, владні політичні центри в Україні (Тимчасовий уряд, Совєти робітничих і солдатських депутатів і Центральна Рада), спираючись на різні політичні партії, соціальні верстви і національні спільноти, готувалися до вирішальної боротьби за владу, за власні методи розв'язання соціально-політичних, економічних і національних проблем.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ"
  1. останнє слово підсудного.
    Останнє слово підсудного — це самостійна частина судового розгляду, в якій підсудний реалізує своє конституційне право на захист безпосередньо перед видаленням суду до нарадчої кімнати для вирішення питання про його винуватість і покарання та постанов-лення вироку. Виступ підсудного із останнім словом здійснюється за такими правилами. Проголошення останнього слова — це право, а не
  2. § 1. Поняття англо-американського типу правової системи
    Англо-американський тип (сім'я) правової системи або системи загального права -- сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суддями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело) 547 права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише
  3. постановлення вироку.
    Постановлення вироку — заключний етап стадії судового розгляду, зміст якого становлять нарада суддів в умовах, які унеможливлюють сторонній вплив на них, прийняття рішення і оформлення його вироком та проголошення вироку. Процесуальний порядок постановлення вироку. 1. Проведення наради суддів. Видалившись до нарадчої кімнати, суд під керівництвом головуючого проводить нараду, в ході якої
  4. § 3. Предмет і метод правового регулювання як підвалини формування системи права
    Поділ системи права на галузі ґрунтується на певних критеріях. Такими критеріями є предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання. Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання «що?»). Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований
  5. § 4. Представницькі органи влади на місцях
    В Автономній Республіці Крим представницький орган влади — Верховна Рада Автономної Республіки Крим (100 депутатів, обраних на 4 роки; Голова Верховної Ради, перший заступник і заступники, голови постійних комісій здійснюють свої повноваження на постійній основі). Верховна Рада правомочна вирішувати питання автономно-республіканського життя Криму, крім тих, що вирішуються Верховною Радою України,
  6. § 5. Демократія як загальнолюдська цінність
    Незважаючи на те, що за всіх часів демократія розумілася і трактувалася по-різному, безсумнівним є одне: вона як політична і правова цінність стала невід'ємним елементом свідомості людей усього світу. Але практично немає такої остаточної стадії демократії, яка б задовольняла усіх. Зазнаючи обмежень, людина вступає в конфлікт із державою, коли не знаходить у законах ту справедливість, покладену
  7. 68. Судове засідання як процесуальна форма розгляду та вирішення цивільної справи.
    Розгляд справи здійснюється у судовому засіданні в призначений день та час у спеціально обладнаному для цього приміщенні суду — залі судових засідань. Керує ходом судового засідання та спрямовує судовий розгляд головуючий. Він забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійсненні учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, а
  8. § 1. Пролетарська (соціалістична) теорія демократії
    Пролетарська (соціалістична) теорія ґрунтувалася на марксистському класовому підході. Вона виникла в XIX ст. як антитеза буржуазній (ліберальній) демократії, яка на перший план висувала громадянську свободу, тобто повну незалежність особистого життя індивіда від політичної влади, від держави, покликаної лише гарантувати, забезпечувати свободу особи. Відповідно до пролетарської теорії (К. Маркс,
  9. № 109. Право державної власності.
    Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють приналежність матеріальних і інших благ народу в особі обраного ним представницького органа державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання і відчуження державного майна. Відносини державної власності відрізняються від інших відносин власності, незважаючи на проголошення їх рівності.
  10. Задача № 3
    Показники ліквідності: - загальний коефіцієнт ліквідності р . 260 балансу К0заг = р. 620 балансу 157801 К0заг = 50035 = 3,15 136616 К1заг = 64188 = 2,13 Підприємство має у своєму розпорядженні значний обсяг оборотних коштів, так як нормальне значення становить2- 2,5. коефіцієнт швидкої ліквідності: р.260 – (р.100+….+р.140 + р.250) Кш = р.620
  11. § 5. Суб'єкти правовідносин
    Суб'єкти правовідносин — це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність» збігаються. Правосуб'єктність — одна з обов'язкових передумов правовідносин. 355 Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями: • набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів
  12. ІЗ ПРОГРАМИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПАРТІЇ
    А. В СПРАВІ ПОЛІТИЧНІЙ І НАЦІОНАЛЬНІЙ Самотійність і суверенність Соборної України. Забезпечення автономії (самоурядування) тим частинам України, які перебували в інших історичних та економічних умовах (Галичина, Кубанщина). 3. Українські Установчі збори, зложені на підставі вселюдного (загального), рівного, прямого і таємного голо сування по пропорціональній системі. Українські Установчі
  13. 2.1. Передумови створення Конституції України
    В Україні зародження конституційної думки належить ще до початку XVIII ст. Автономний осередок українського державного життя – Запорозька Січ – традиційно функціонувала на засадах демократії навіть в умовах чужоземного панування на більшій частині України. Демократичний ідеал був покладений в основу державотворчих процесів у Гетьманщині – українській козацькій державі, заснованій під час
  14. 2. Екологічне законодавство України
    Серед різноманітних форм вираження еколого-правових норм (законів, кодексів, декретів, указів, постанов, розпоряджень, положень, інструкцій, методик, правил і т.п.) найбільш важливими є законодавчі акти. Сукупність усіх законодавчих еколого-правових актів, які регулюють, встановлюють або визначають екологічні правовідносини називають екологічним законодавством. В його склад входять загальні,
  15. ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ
    Логічною ланкою у ланцюгу визвольних змагань стала спроба самовизначення Карпатської України. Українській Срібній землі, як в давнину називали Закарпаття, долею судилося найшвидше з усіх земель України потрапити у чужу неволю і найдовше в ній перебувати. Та навіть тривале панування не знищило українства, не витравило зі свідомості почуття національної належності у синів. 1 коли І листопада 1918
  16. Громадянство України: поняття та ознаки
    Громадянство України — постійний правовий зв'язок особи з державою Україна, який знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах та обов'язках. Громадянство в Україні регулюється Конституцією, Законом України "Про громадянство України" прийнятими відповідно до них законодавчими актами України, Закон України "Про громадянство України" складається з преамбули й 9 розділі.
  17. 1. ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ТА ЗНАЧЕННЯ СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ
    Виконання вироку — це стадія кримінального процесу, змістом якої є правовідносини і діяльність її учасників за визначальної ролі суду з виконання судових рішень, а саме: звернення рішень до виконання, контроль за їх виконанням і вирішення питань, що виникають під час їх виконання. Ознаки стадії: у ній реалізуються рішення, сформульовані не тільки у вироку,айв ухвалах, постановах суду; ця стадія у
Портал "Твой Экзамен" © 2014-2015
info@texts.news




Рейтинг@Mail.ru