Авторское право / Адвокатура России / Адвокатура Украины / Административное право России и зарубежных стран / Административное право Украины / Административный процесс / Арбитражный процесс / Бюджетная система / Вексельное право / Гражданский процесс / Гражданское право / Гражданское право России / Договорное право / Жилищное право / Земельное право / Исполнительное производство / Конкурсное право / Конституционное право / Корпоративное право / Криминалистика / Криминология / Лесное право / Международное право (шпаргалки) / Международное публичное право / Международное частное право / Нотариат / Оперативно-розыскная деятельность / Правовая охрана животного мира (контрольные) / Правоведение / Правоохранительные органы / Предпринимательское право / Прокурорский надзор в России / Прокурорский надзор в Украине / Семейное право / Судебная бухгалтерия Украины / Судебная психиатрия / Судебная экспертиза / Теория государства и права / Транспортное право / Трудовое право Украины / Уголовно-исполнительное право / Уголовное право России / Уголовное право Украины / Уголовный процесс / Финансовое право / Хозяйственное право Украины / Экологическое право (курсовые) / Экологическое право (лекции) / Экономические преступления / Юридические лица
<< Предыдушая Следующая >>

Поняття та форми власності в економіці України. Право власності.




Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності, відповідно до Конституції України, рівні перед законом.
Отже, Конституція України встановлює принцип економічного плюралізму. Якщо за часів СРСР надавалася перевага державній формі власності, то Конституція України підкреслює рівність всіх суб’єктів права власності перед законом.
Поняття „право власності” розглядається в об’єктивному та суб’єктивному розумінні.
В об’єктивному розумінні право власності становить собою сукупність правових норм, які регулюють відносини власності.
У суб’єктивному розумінні право власності являє собою врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном (ст. 2 Закону України „Про власність” від 7 лютого 1991 р.).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Таким чином, можна зробити висновок, що суб’єктивне право власності складається з трьох елементів, а саме:
володіння;
користування;
розпорядження.
Володіння представляє собою закріплення матеріальних благ на підставі певного правового титулу за фізичною або юридичною особою, що передбачає утримання певних речей у сфері їх господарської діяльності.
Користування становить собою гарантовану законом і визнану за власником юридичну можливість здобувати корисні властивості речі у процесі її використання.
Відповідно до статті 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під розпорядженням розуміється гарантована законом можливість власника визначати фактичну та юридичну долю речі.
Власник засобів виробництва, крім основних повноважень, має ще й такі:
засновницькі;
регулятивні;
контролюючі;
охоронні.
Відповідно до статті 135 ГК України власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому або їм майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб’єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб’єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб’єктів господарювання відповідно до законодавства.
Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на прав оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником або уповноваженим ним органом установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГК України та інших законів.
Слід відмітити, що власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав.
Відповідно до ч. 2 статті 136 ГК України власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Відповідно до ч. 2 статті 137 ГК України власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Крім того, власник (власники) або уповноважений ним орган також визначає порядок використання прибутку (доходу) суб’єкта господарювання відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до статті 2 Закону України „Про власність” розрізняють такі форми власності:
приватна власність, суб’єктами якої виступають громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства (апатриди);
колективна власність, суб’єктами якої є господарські організації корпоративного типу, об'єднання громадян;
державна власність, суб’єктом якої виступає народ України, Україна як держава, Автономна Республіка Крим.
Слід зазначити, що чинний Закон України „Про власність” не відповідає реаліям, містить колізійні моменти та входить у протиріччя з деякими положеннями Конституції України.
Так, Основний Закон передбачає такі форми власності як приватна, державна, комунальна. Колективна форма власності у Конституції України не передбачена. Окрім цього, Закон України „Про власність” містить положення про рівноправність форм власності, тоді як Конституція України передбачає рівність перед законом саме суб’єктів права власності, а не форм власності.
Необхідно зазначити, що Конституція України передбачає також право власності Українського народу. Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Право власності виникає і припиняється двома способами, а саме:
1) первісні способи;
2) похідні способи.
Право власності, яке виникає на певну річ вперше або його виникнення не знаходиться у залежності від осіб, які раніше мали повноваження власника щодо цієї речі визнається первісним способом.
До первісних способів виникнення права власності відносяться:
створення нової речі;
знахідка;
скарб і інші.
націоналізація;
конфіскація;
реквізиція;
Відповідно до статті 41 Конституції України примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна (примусове позбавлення права власності) може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Похідними способами є такі способи набуття права власності, коли право власності перебуває у залежності від прав на певну річ попереднього власника.
Похідним способом набуття права власності виступають, здебільшого, правочини.
Припинення права власності може мати місце з наступних підстав:
за волевиявленням власника (договірні зобов’язання);
з підстав, які не залежать від волі власника (конфіскація, націоналізація, реквізиція тощо).
Відповідно до ч. 4 статті 147 ГК України право власності та інші майнові права суб’єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 ГК України.
Такими способами, відповідно до статті 20 ГК України виступають:
1) визнання наявності або відсутності прав;
2) визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
3) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;
4) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
5) присудження до виконання обов’язку в натурі;
6) відшкодування збитків;
7) застосування штрафних санкцій;
8) застосування оперативно-господарських санкцій;
9) застосування адміністративно-господарських санкцій;
10) установлення, зміна і припинення господарських правовідносин;
11) інші способи, передбачені законом.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =


Поняття та форми власності в економіці України. Право власності.


  1. В. Т. Харчева. Основы социологии / Москва , «Логос», 2001

  2. Тощенко Ж.Т.. Социология. Общий курс. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Прометей: Юрайт-М,. – 511 с., 2001

Портал "Твой Экзамен" © 2014-2015
info@texts.news




Рейтинг@Mail.ru