Авторское право / Адвокатура России / Адвокатура Украины / Административное право России и зарубежных стран / Административное право Украины / Административный процесс / Арбитражный процесс / Бюджетная система / Вексельное право / Гражданский процесс / Гражданское право / Гражданское право России / Договорное право / Жилищное право / Земельное право / Исполнительное производство / Конкурсное право / Конституционное право / Корпоративное право / Криминалистика / Криминология / Лесное право / Международное право (шпаргалки) / Международное публичное право / Международное частное право / Нотариат / Оперативно-розыскная деятельность / Правовая охрана животного мира (контрольные) / Правоведение / Правоохранительные органы / Предпринимательское право / Прокурорский надзор в России / Прокурорский надзор в Украине / Семейное право / Судебная бухгалтерия Украины / Судебная психиатрия / Судебная экспертиза / Теория государства и права / Транспортное право / Трудовое право Украины / Уголовно-исполнительное право / Уголовное право России / Уголовное право Украины / Уголовный процесс / Финансовое право / Хозяйственное право Украины / Экологическое право (курсовые) / Экологическое право (лекции) / Экономические преступления / Юридические лица
<< Предыдушая Следующая >>

§ 1. Поняття банкрутства


У всьому цивілізованому світі банкрутство — це один з необхідних інструментів розвиненої ринкової економіки, до якого бізнесмени вдаються як для "очищення" від боргів, щоб потім продовжувати підприємницьку діяльність у якісно новому стані, так і для справедливого конкурсного задоволення вимог кредиторів у разі неможливості відновлення платоспроможності боржника.
Банкрутство як комплексний правовий інститут складається з норм і матеріального, і процесуального права.
Усі існуючі сьогодні в різних країнах світу системи законодавства про банкрутство можна умовно поділити на дві категорії: "прокредиторська" і "продебіторська" (іноді зустрічається визначення "проборжниковське" законодавство).
У Франції і США діє "продебіторська" система банкрутства, яка дає змогу боржнику, що опинився в скрутному фінансовому становищі, звільнитися від боргів і дістати можливість так званого "fresh start" (нового старту). При цьому кредитори (за американським законодавством) змушені пристосовуватися до умов, що їх пропонує суд з метою відновлення платоспроможності боржника. Багато хто з експертів вважає, що американський кредитор із задоволенням підпише мирову угоду з боржником, відповідно до якої він отримає лише приблизно п'яту частину боргу, вважаючи, що краще отримати хоч щось, ніж нічого. Тому в США більшість справ про банкрутство виникає за заявами боржників.
У Європі (за винятком Франції), навпаки, ще з давніх часів застосовується "прокредиторська" система банкрутства, що ставить собі за мету якнайповніше задовольнити вимоги кредиторів. Часто при цьому інтереси боржника до уваги не беруться. Головне в цій системі — жорсткий контроль за зберіганням активів боржника та їхньою оперативною реалізацією.
За сучасних умов у законодавстві розвинутих ринкових держав простежується тенденція зближення і інтеграція цих напрямків. Тому в чистому вигляді вони майже не трапляються і існують або як помірно "прокредиторське", або як помірно "продебіторське" законодавство. В окремих випадках можна говорити про існування "нейтрального" законодавства про банкрутство, яке намагається знайти "золоту середину".
Перший закон, що врегулював процедуру банкрутства в Україні, був прийнятий 14 травня 1992 року №2343-XII під назвою "Про банкрутство". На першому етапі його застосування ним користувалися, в основному, як засобом зміни форм власності на майно підприємств. У зв'язку з тим, що кількість звернень у справах про банкрутство зростала, а окремі норми і положення закону були недосконалими, що стало зрозумілим із арбітражно-судової практики , 30 червня 1999 року була прийнята нова редакція закону під назвою Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту – Закон), яка набула чинності з 1 січня 2000 року і діє по теперішній час, хоча і з численними змінами, внесеними протягом 2000–2003 років. З 1 січня 2004 року процедури запобігання банкрутству, відновлення платоспроможності боржника чи ліквідації банкрута регулюються також гл. 23 Господарського кодексу України .
Сучасний стан законодавства про банкрутство – це результат багатовікового розвитку цього правового інституту, започаткованого ще в Давньому Римі , тобто історично він виник ще раніше за інституції ринкової економіки та її незмінної супутниці – конкуренції. Але нинішній його зміст тісно пов'язаний з цією основною ознакою ринку.
За часів існування Радянського Союзу у нас вважали, що конкуренція призводить головним чином до негативних наслідків. Економісти і юристи розглядали конкуренцію виключно як руйнівну силу. У багатьох дослідженнях науковців економічний закон конкуренції дістав назву закону конкуренції і анархії виробництва. Не дивно, що в таких умовах підтримка збиткових підприємств була правилом. Вважалося цілком справедливим (на засадах "взаємної співпраці") компенсувати їх збитки за рахунок прибуткових підприємств. Однак саме це призвело до глибокої економічної кризи країни, які колись називалися соціалістичними.
У наш час конкуренція і в постсоціалістичних країнах визнана рушійною силою розвитку економіки, що позбавляє її від неефективних, депресивних підприємств або примушує їх шукати інші методи господарської діяльності.
Показово, що в самій назві спеціального Закону про банкрутство відображено його спрямованість, передусім на збереження суб’єкта господарської діяльності шляхом відновлення його платоспроможності. Разом з тим, Закон не можна вважати суто "продебіторським", оскільки ним регламентовано певні умови та строки проведення процедур банкрутства, в разі порушення яких боржника чекає визнання банкрутом та розпродаж його майна в інтересах кредиторів. Тому українське законодавство про банкрутство заслуговує на визначення його як помірно "продебіторського".
Провадження у справах про банкрутство здійснюється лише спеціалізованими судовими структурами України - місцевими господарськими судами за місцезнаходженням боржника, які є в усіх обласних центрах України, містах Києві та Севастополі. Процесуальні моменти розгляду справ про банкрутство регулюються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Господарським процесуальним кодексом України . При цьому, розглядаючи справи про банкрутство, господарські суди повинні застосовувати ті норми ГПК України, які мають універсальний характер для судового процесу, наприклад, такі, що визначають права та обов’язки сторін, порядок подання, дослідження, оцінки доказів, порядок обчислення та застосування процесуальних строків, вжиття заходів забезпечення грошових вимог кредиторів, вимоги до процесуальних документів, тощо. Статті ГПК України, що регулюють виключно вирішення господарських спорів у позовному провадженні, не можуть застосовуватись у провадженні зі справ про банкрутство.
Матеріально-правові аспекти банкрутних процедур стосовно окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності та державних підприємств, щодо яких передбачаються додаткові вимоги та гарантії, регулюються також іншими законодавчими актами України. Так, провадження у справах про банкрутство банків здійснюється з урахуванням Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року №2121-III , банкрутні процедури стосовно державних підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, обмежені в частині продажу майна боржника Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року №2864-III .
Разом з тим, слід пам’ятати, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство до боржника застосовується спеціальний правовий режим, встановлений, насамперед, законодавством про банкрутство, яке на підставі прямих вказівок закону може мати приорітет перед іншими законодавчими актами. Так, наприклад, питання стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів до державного бюджету та державних цільових фондів із суб’єктів, стосовно яких порушено справу про банкрутство, регулюються саме Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а не Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-III відповідно до вказівки у преамбулі останнього.
Поняття "банкрутство" чинне законодавство визначає як визнану судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури .
Таким чином, економічним аспектом банкрутства є неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності (а також підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх з переліку таких об’єктів (п.4 ст.5) задовольнити в повному обсязі визнані судом вимоги кредиторів.
Юридичним аспектом, який є необхідною складовою банкрутства, є визнання факту неспроможності боржника господарським судом.
У такий негативний з фінансового та морального погляду статус, як "банкрут", боржник потрапляє не відразу з порушенням справи про банкрутство.
Необхідною і достатньою формальною підставою для порушення провадження у справі про банкрутство є заява кредитора про незадоволення боржником протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати безспірні вимоги кредитора (кредиторів), які сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.
Як бачимо, нездатність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) ще не є неспроможністю (а тим паче — банкрутством), а є тільки зовнішньою її ознакою, яка називається неплатоспроможністю.
Відомий цивіліст професор Г.
Ф. Шершеневич свого часу писав, що для наявності неспроможності можна визнати одну з двох засад: недостатність майна, тобто встановлене перевищення пасиву над активом, або платіжну неспроможність, тобто перевищення пасиву над активом, що припускається. У першому випадку ми маємо справу з безсумнівною неспроможністю задовольнити повністю кожного кредитора, в другому — з невиконанням зобов'язань, яка свідчить про вірогідність неможливості задовольнити повністю кредиторів. У першому випадку перед нами встановлений факт, у другому — припущення .
Але й неспроможність суб'єкта господарювання не означає, що він банкрут. Він стає ним за постановою господарського суду, а до цього моменту в нього ще може з'явитися можливість вийти з цього стану.
На перших стадіях провадження справи про банкрутство у боржника є можливість задовольнити вимоги ініціюючого кредитора або домовитися з ним про відкликання заяви про порушення справи про банкрутство. За таких обставин провадження у справі припиняється і боржник повертається до нормальної господарської діяльності.
Суб’єктами банкрутства можуть бути суб’єкти підприємницької діяльності.
Не можуть бути визнані банкрутом відособлені підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення), сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, а також іноземні юридичні особи та міжнародні організації з постійним місцезнаходженням поза межами України.
Не можуть бути суб’єктами банкрутства також казенні підприємства та підприємства, що є об’єктами права комунальної власності. Останні — за умови, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення щодо незастосування положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Держава та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, як власники, повинні своєчасно вживати всіх необхідних заходів для запобігання неспроможності казенного або комунального підприємства – боржника.
Кредиторами можуть бути юридичні і фізичні особи (в тому числі іноземні) незалежно від наявності в них статусу суб’єкта підприємницької діяльності, які мають підтверджені відповідними документами грошові вимоги до боржника за грошовими зобов’язаннями (окрім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою) .
До кредиторів належать також працівники боржника, які мають вимоги щодо виплати заборгованості по заробітній платі, відшкодуванню шкоди, заподіяної життю і здоров’ю, моральної шкоди, органи державної податкової служби, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) і мають повноваження щодо представництва інтересів державного і місцевих бюджетів, а також Пенсійного фонду України та інших фондів, платежі до яких є обов'язковими, таких як Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Залежно від моменту виникнення вимог до боржника кредитори поділяються на конкурсних та поточних. Конкурсними визнаються кредитори, що мають вимоги до боржника, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство і не забезпечені заставою, та кредитори, які отримали такі вимоги в порядку правонаступництва. Поточними іменуються кредитори за вимогами, які виникли після порушення провадження у справі. Поточні вимоги кредиторів не включаються до реєстру вимог кредиторів і повинні задовольнятися боржником в загальному порядку поза межами процедури банкрутства. Тому визначальну роль у процедурах відновлення платоспроможності чи ліквідації боржника відіграють конкурсні кредитори.
Конкурсним кредиторам надано право звертатися до господарського суду із заявою про визнання боржника банкрутом та задоволення їхніх грошових вимог за рахунок майна боржника. Крім того, вони наділені цілою низкою специфічних повноважень. Так, тільки за узгодженням з конкурсними кредиторами господарський суд може відкрити процедуру санації боржника, затвердити план санації та мирову угоду. Рішення з питань проведення процедур у справі про банкрутство кредитори приймають на своїх зборах. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього подано більшість голосів присутніх кредиторів за умови належного повідомлення всіх кредиторів про час і місце проведення зборів. Кількість голосів кредиторів визначається пропорційно сумі визнаних судом грошових вимог.
Для оперативності дії у процедурах банкрутства кредитори, чиї вимоги включені до реєстру грошових вимог, на своїх зборах обирають свій повноважний орган – комітет кредиторів, який в подальшому представляє їх інтереси.
Крім кредиторів та боржника, у справі про банкрутство, учасниками провадження є також арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна боржника (орган, уповноважений управляти майном), представник працівників боржника; стосовно унітарних державних підприємств та підприємств з часткою державної власності у статутному фонді яких більше 25 відсотків – Фонд державного майна України, Державний орган з питань банкрутства; стосовно комунальних підприємств – представник органу місцевого самоврядування; стосовно особливо небезпечних підприємств – міністерство чи державний комітет, до компетенції якого належить сфера діяльності боржника, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, та інші особи у випадках, передбачених законодавством.
Державним органом з питань банкрутства в Україні є Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України та його органи в областях, які здійснюють державну політику щодо запобігання банкрутству.
Відповідно до своєї компетенції, визначеної Законом, державний орган з питань банкрутства здійснює підготовку та ліцензування арбітражних керуючих, веде єдину базу даних про підприємства, щодо яких порушено справи про банкрутство, організовує проведення експертизи фінансового становища, готує висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, та виконує інші заходи, спрямовані на створення організаційних, економічних умов для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
Значну роль у процедурах банкрутства відіграють арбітражні керуючі.
Арбітражний керуючий – фізична особа, суб’єкт підприємницької діяльності, який має вищу юридичну або економічну освіту, пройшов в установленому порядку навчання та отримав ліцензію на право роботи по антикризовому управлінню підприємствами, що перебувають у процедурі банкрутства.
Арбітражний керуючий призначається для участі у справі судом і не повинен бути зацікавленою особою щодо боржника або кредиторів. Правом рекомендувати кандидатуру арбітражного керуючого наділені кредитори, а для підприємств з державною часткою у статутному фонді понад 25 відсотків – державний орган з питань банкрутства
Арбітражний керуючий залежно від стадії провадження у справі виконує функції розпорядника майна, що керує санацією, або ліквідатора. Залежно від виду процедури він наділяється повноваженнями щодо аналізу фінансової, господарської та інвестиційної діяльності боржника, розпорядження і контролю за майном боржника, розробки та подання комітету кредиторів плану санації, забезпечення його виконання, реалізації майна боржника і задоволення вимог кредиторів та ін.
За матеріальну шкоду, заподіяну кредиторам або боржнику в результаті винних дій, арбітражний керуючий несе відповідальність усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Учасниками провадження у справі про банкрутство можуть бути санатори (інвестори) — юридичні та(або) фізичні особи (в тому числі іноземні), які виявили бажання взяти участь у відновленні платоспроможності боржника і звернулися в установлений законом місячний термін до господарського суду з пропозиціями щодо санації боржника. До своєї заяви потенційні санатори (інвестори) повинні додати документи, які підтверджують їх платоспроможність та фінансову можливість участі у санації, попередній план санації, пропозиції про переведення на них боргів тощо.
Остаточні умови участі санаторів (інвесторів) у процедурі відновлення платоспроможності боржника визначаються у плані санації, який розробляється і подається керуючим санацією, схвалюється кредиторами і затверджується ухвалою господарського суду
Представник працівників боржника бере участь у справі за ініціативою трудового колективу, який на своїх зборах визначає його кандидатуру і делегує йому повноваження здійснювати захист своїх інтересів.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "§ 1. Поняття банкрутства"
  1. Тема 1Загальна характеристика господарського права й господарського законодавства
    Поняття господарського права. Суб’єкти господарського права: поняття та види. Господарські правовідносини: поняття та види. Характеристика складових господарських правовідносин. Ме- тоди правового регулювання господарських правовідносин. Суб’єк- ти господарських правовідносин: поняття та види. Господарсько-правові норми. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства. Нормативні акти
  2. Тема 16Господарські організації у праві інших держав
    Поняття та ознаки юридичної особи в різних цивільно-право- вих системах. Теорії юридичної особи. Поняття та основні принципи правоздатності юридичних осіб у цивільному праві зару- біжних країн. Обсяг прав юридичних осіб у теорії та практиці зарубіжних країн. Класифікація юридичних осіб у зарубіжних правових системах. Ознаки приватних і публічних юридичних осіб. Поняття корпорації за правом
  3. Тема 11Правове регулюваннявідносин оренди й лізингу
    Поняття оренди. Об’єкт оренди. Поняття договору оренди. Фор- ма договору оренди. Сторони в договорі оренди. Істотні умови договору оренди. Порядок укладання, зміни та припинення договору оренди. Поняття лізингу. Види й форми лізингу. Перспективи розвитку орендних і лізингових відносин в
  4. Тема 7Господарсько-правова відповідальність
    Поняття та характеристика господарсько-правової відповідальності. Підстави притягнення до господарсько-правової відпові-дальності. Підстави звільнення особи від господарсько-правової відповідальності Поняття господарського правопорушення. Основні види господарських правопорушень. Функції господарсько-правової відповідальності. Характеристика видів господарсько-правових санкцій. Збитки.
  5. 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
    Проблема визначення поняття кримінального процесу є однією із найдискусійніших у теорії кримінального процесу. Тому в юридичній літературі є багато різних за змістом дефініцій. Поняття (і термін) "кримінальний процес" вживають у чотирьох
  6. Тема 2Підприємництво як різновид господарської діяльності
    Поняття та ознаки підприємницької діяльності. Поняття організаційно-правової форми підприємництва. Обмеження в підприємницькій діяльності. Суб’єкти підприємницької діяльності. Прин- ципи підприємницької діяльності. Умови здійснення підприємницької діяльності. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності. Порядок внесення змін до уста-новчих документів суб’єктів підприємницької
  7. Тема 10Правове регулюваннязовнішньоекономічної діяльності
    Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності. Ознаки зов- нішньоекономічної діяльності. Принципи зовнішньоекономічної діяльності. Характеристика суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Права та обов’язки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Характеристика правових режимів: національного режиму, режиму найбільшого сприяння та спеціального режиму. Харак- теристика державного регулювання
  8. Тема 12Ціни та ціноутворення в сфері господарювання
    Поняття та характеристика ціни. Поняття та характеристика тарифу. Класифікація цін і тарифів. Характеристика вільних цін. Порядок установлення вільних цін. Характеристика фіксованих і регульованих цін і порядок їх установлення. Правові засади встановлення та використання комунальних цін. Контроль за додержанням державної дисципліни
  9. Волкобой И.. КУРСОВА РОБОТА З ПРЕДМЕТУ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО УКРАїНИ "ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО УКРАЇНИ : СУЧАСНИЙ ЕТАП", 2009
    1. Вступ ст. 3 - 4 2. Поняття екологічного права Укрїни ст. 5 - 16 3. Екологічне право та екологічне законодавство ст. 16 - 19 4. Поняття і особливості принципів екологічного права ст. 19 - 27 5. Екологічне законодавство України: сучасний етап ст. 27 - 32 6. Державна політика України у галузі охорони довкілля ст. 32 - 38 7. Заключення ст. 38 - 40 8. Література ст.
  10. ЗМІСТ
    Вступ 3 РОЗДІЛ 1. Поняття та функції конституції. 1.1. Історичні передумови виникнення, поняття та характеристики Конституції. 6 1.2. Функції Конституції . 8 РОЗДІЛ 2. Властивості Конституції України. 2.1. Передумови створення Конституції України. 10 2.2. Загальна характеристика діючої Конституції України. 13 2.3. Принципи та юридичні властивості Конституції України. 17 РОЗДІЛ 3. Конституційний
  11. § 1. Поняття та види суб’єктів господарювання
    § 1. Поняття та види суб’єктів
  12. § 1. Поняття, суб’єкти та принципи зовнішньоекономічної діяльності

  13. Глава 17. Засоби учинення злочинів: поняття і класифікація
    Глава 17. Засоби учинення злочинів: поняття і
  14. Питання для самоконтролю
    1. Поняття і місце екологічного права в системі наук. 2. Структура екологічного права. 3. Джерела екологічного права. 4. Система екологічного законодавства України. 5. Екологічні права і обов’язки громадян. 6. Поняття соціально-екологічної політики. 7. Основні напрямки політики України в галузі охорони довкілля. 8. Формування міжнародного екологічного права. 9. Основні принципи міжнародного
  15. Тема № 2: Поняття та види суб’єктів господарського права.
    Тема № 2: Поняття та види суб’єктів господарського
Портал "Твой Экзамен" © 2014-2015
info@texts.news




Рейтинг@Mail.ru